Іудаїзм і сіонізм - Трохим Корнійович Кічко
До 1967 р. п’ять тисяч солдатів і офіцерів Ізраїлю проходили навчання на західнонімецьких полігонах. Вони навчалися там, як поводитися з сучасною зброєю, в тому числі і з тією, яку Бонн таємно надсилав до Тель-Авіва. Знайшли спільну мову з західнонімецькими колегами також ізраїльські атомники. Тепер в пустелі Негев проводяться спільні атомні дослідження з наміром виготовити атомну бомбу. В 1967 ропі західнонімецький уряд виділив на «індустріальний розвиток пустелі Негев» кредит в сумі 160 млн. марок. Західнонімецька газета «Франкфуртер Альгемайне» повідомила, що між ізраїльським послом у Бонні і урядом Кізінгера в липні 1967 року проводилися переговори про те, щоб суму в 160 млн. марок надати Ізраїлю і в наступному році. Слід згадати, що уряд Кізінгера в результаті таємних переговорів у березні 1967 року вже надав урядові Ешкола нову довгострокову економічну допомогу.
Куди ж іде ця «допомога»? Радіючи з приводу воєнних успіхів ізраїльських агресорів, західнонімецька газета «Більд» 10 червня 1967 року писала:
«Зброя, що сприяла військовій перемозі Ізраїлю, поставлена Федеративною республікою»[134].
Отже, крім імперіалістів США, ізраїльські сіоністи спілкуються також з неофашистами ФРН. Ізраїльські сіоністи і колишні антисеміти знайшли спільну мову.
«Агресія сіоністів, — заявив 4 листопада 1967 року в Москві колишній заступник прем'єр-міністра Сірійської Арабської Республіки Ібрагім Махус, — організована підступним імперіалізмом. Ця найнебезпечніша агресія, якої і досі зазнає наша країна, викрила суть політики Ізраїлю як втілення зловісного експансіоністського імперіалізму і сіонізму. Вона нагадала всьому світу методи гітлерівських націстів, першими жертвами яких були євреї. Цілком очевидно, що справа не в проблемі арабів і євреїв. Наша Батьківщина історично була і залишається країною, де євреї завжди жили серед нас як рівноправні у всьому брати, проте зараз вони стали жертвою світового сіонізму, що переслідує імперіалістичну мету. Гноблення євреїв у минулому, в чому араби не винні, використовується сіонізмом для маскування його погоджених з світовим імперіалізмом планів завоювання арабської батьківщини, створення там постійного плацдарму з метою захисту імперіалістичних інтересів в арабських країнах»[135].
Союз між фінансовою олігархією Заходу і сіонізмом існує вже кілька десятиріч. Як відомо, англійські та американські колонізатори підкорили собі сіонізм ще в період його зародження, коли він тільки мріяв про створення буржуазної єврейської держави в Палестині. Ще задовго до другої світової війни, після реорганізації в 1929 році виконавчого комітету міжнародної організації сіоністів, який став називатись «Всесвітнім єврейським агентством», в Англії за спиною сіоністської організації стояли євреї-банкіри Ротшільди — племінники французького Ротшільда. В Німеччині опорою «єврейського агентства» став Оскар Вассерман, директор німецького банку, що володів колись концесією на будівництво Багдадської залізниці. Всі сіоністські ділки вкладали свої капітали в Палестині з метою одержання прибутків за рахунок експлуатації як єврейського, так і арабського населення.
Американські банкіри так само, як і їх англійські чи німецькі партнери, розглядали сіонізм як вигідний колоніальний бізнес. Заснувавши ще в 1926 році синдикат «Палестайн економік корпорейшн» (ПЕК), американо-сіоністські колонізатори заходились створювати єврейську буржуазну державу.
Історію відносин між американським капіталом і сіонізмом легко зрозуміти, якщо взяти до уваги справи мільярдерів Рокфеллерів, які ще кілька десятиріч тому намагались захопити до своїх рук цей шматок землі. У 1919 році, одразу ж після першої світової війни, агент американської нафтової компанії «Стандарт Ойл» і технічний співробітник комісії по розробці плану американської політики для Палестини Йел заявив, що хоч мандат на Палестину одержить Англія, але за допомогою сіоністів господарюватимуть там США.
Коли після другої світової війни виникло питання про дальшу долю Палестини, на сцену виступили різні політичні сили. Імперіалісти США проявляли особливий інтерес до палестинського питання. Великі нафтові американські монополії, які встигли захопити значну частину багатющих нафтових родовищ Близького Сходу, були зацікавлені у створенні в цьому районі держави на чолі з сіоністами.
Намагання американського імперіалізму створити навколо Радянського. Союзу та інших соціалістичних країн повітряні і морські бази ще більше підігріло інтерес керівних кіл США до палестинського питання. Рвучись до економічного і воєнного панування над країнами Близького Сходу, американські імперіалісти рішуче підтримали домагання сіоністських організацій перетворити Палестину в буржуазну єврейську державу.
У 1947 році сесія Генеральної Асамблеї ООН прийняла резолюцію, якою рекомендувалося створити на території Палестини дві незалежні держави — єврейську і арабську, об'єднані економічним союзом. 14 травня 1948 року в Тель-Авіві було проголошено державу Ізраїль, уряд якої одразу ж зайняв агресивну позицію щодо арабів. Почалась війна, в результаті якої Ізраїль приєднав до території, визнаної за ним ООН, площею у 14 тис. кв. кілометрів, ще 6,7 тис. кв. кілометрів, вигнавши понад 900 тисяч палестинських арабів з земель, які належали арабам понад 1300 років.
Одночасно сіоністські організації в усьому світі посилили агітацію за виїзд євреїв до Ізраїлю, висунувши твердження, нібито Ізраїль є найсоціалістичнішою країною світу з «казково високим» життєвим рівнем населення. Яким є ізраїльський «рай» для єврейської бідноти, видно хоча б з такого факту. В газеті «Кол Гаам», органі Компартії Ізраїлю, повідомлялося, що сто шістдесят родин бідняків міста Натанії (Ізраїль) вимагали від муніципальних властей виконати, нарешті, неодноразові обіцянки переселити їх з кварталів злиденності, де вони мешкали понад 13 років. Але у відповідь на це власті викликали поліцейських, які, застосувавши проти бідняків кийки і сльозоточиві гази, заарештували двадцять осіб[136]. Такі факти непоодинокі.
23 березня 1967 року керівна верхівка Ізраїлю затвердила бюджет країни, понад 40 процентів якого становили воєнні витрати. Через кілька тижнів журнал «Юнайтед Стейтс ньюс енд Уорлд ріпорт» повідомляв:
«…майбутнє Ізраїлю опинилось під загрозою… Спад вразив майже всі сторони економіки, викинувши за ворота від 7 до 10 процентів робочої сили. Одночасно
