Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша - Юрій Станіславович Митрофаненко
По селах гостей зустрічали з недовірою. Зокрема, в Грузькому стрільців вітали досить холодно, адже до них по навколишніх селах пройшлись австрійські каральні загони, особливо «мадяри зі своїми пацифікаціями-юстифікаціями. В самім Грузькім цього не було, та і тут пішла ненависть до наїздників» [37, с. 75].
Згідно з інструкцією команди Коша окремі стрільці та їхні старшини почали налагоджувати зв'язки із сільськими активістами, свідомими українцями. Зокрема, в Глодосах відшукали членів Стратегічної Ради Глодоського Вільного Козацтва Ф. Мелешка, М. Прядка та Т. Березняка, яких запросили на зустріч із стрілецькою старшиною. Ф. Мелешко пригадував: «Ми зразу знайшли спільну мову. І почувалися так, наче не були довгі сотні років розділені Збручем... І вже після тієї першої зустрічі з УССами я якось почав почуватися певніше на своїй землі, бо надіявся, що при потребі можу від них дістати необхідну поміч» [31, с.200].
Так з перших днів перебування на єлисаветградській землі Українські Січові Стрільці почали здобувати прихильність місцевого населення, будувати мости взаєморозуміння і братерства.
Комендантом армійської групи, до якої входив легіон УСС, був Вільгельм Габсбург. Вільгельм Франц Габсбург-Лотрінген був онуком австрійського імператора Франца-Йосифа, сином престолонаступника Карла-Стефана і носив титул «архикнязя-ерцгерцога». Ще в дитинстві принц мав можливість познайомитися з побутом та звичаями українців, перебуваючи в с. Живець. По закінченні військової академії в 1915 р. був лейтенантом піхотного полку, в якому служили переважно українці-гуцули. Тоді він особливо зацікавився Україною, самотужки вивчив українську мову. У квітні 1918 р. Вільгельм Габсбург був призначений командиром легіону УСС. Архикнязь мав велике пошанування стрільців, які називали його Василем Вишиваним. Ім'я це дуже подобалось Вільгельму і він почав теж так себе називати. Новий командир повністю підтримував програмні установки УСС та їхню політику на Наддніпрянщині.
Про перебування в Єлисаветграді В. Вишиваний писав у своїх спогадах: «Єлисаветгород — це великий фабричний город. Було там багато робітників і австрійська військова влада остерігала нас перед ними. Але ми скоро переконалися, що це були гарні люди й ми жили з ними у дружніх відносинах» [9, с.52].
Найголовнішим своїм завданням Вишиваний та УСС уважали захист українців від переслідування гетьманських урядовців та окупаційної влади. Під гаслом боротьби з більшовизмом проводилися масові арешти та реквізиції, переслідування свідомих українців, які за часів Центральної ради виявили себе на політичному та громадському поприщі. В. Габсбург особисто розглядав кожен факт несправедливого арешту чи реквізиції та карав винних. Допомагав йому в цих справах В. Старосольський. Володимир Старосольський був одним із організаторів січового руху в Галичині, членом Головної Української Ради та Боєвої Управи УСС, ідеологом стрілецтва. Юрист за фахом, він захищав права місцевого населення. В. Габсбург згадував: «нам на спілку вдалося врятувати життя деяким українцям» [9, с. 53].
У с. Глодосах місцевий поміщик з допомогою австрійської команди почав вимагати повторної контрибуції із селян за грабунки 1917 року. Він вніс у списки не самих грабіжників, а побільше заможних селян. Селяни вирядили делегацію до УСС і лише втручання архикнязя врятувало село від погрому. Найбільш відомих активістів глодоського «вільного козацтва» австрійці заарештували. В. Старосольський з іншими старшинами УСС втрутився і звільнив кількох козаків [32, с.14], поміж ними — і Ф. Мелешка. Щоб уникнути повторного арешту, Мелешко переховувався серед стрільців.
Подібно до Ф. Мелешка, серед стрільців переховувались й інші місцеві українські діячі. В. Вишиваний вирішив навіть організувати з них новий курінь та призначив курінним В. Старосольського. Курінь Вишколу із місцевих новобранців проіснував недовго, команда австрійського корпусу заборонила його формувати. Стрільців-степовиків було розподілено між іншими куренями.
Добра слава про В.Вишиваного та УСС-ів ширилась по Україні, а до Відня та Берліна посипались скарги поміщиків та донесення, що стрільці бунтують селянство проти австрійських військ, підтримують повстанців. За свідченням ад'ютанта В. Габсбурга Е. Лярішенка, під безпосередньою опікою архикнязя перебувала низка українських отаманів — Н. Махно, Зелений, М. Шинкар, Л. Шевченко [29, с.264]. Щоправда, ніякі документальні дані не підтверджують цього факту. Лише в спогадах учасників визвольних змагань трапляються твердження, що галичани були «до певної міри тим кітом, що з'єднював українські повстання, звертав їх в національне русло. Навіть такий Зелений, що воював проти ріжних напрямів української політики, і той ішов галичанам на руку» [1, с.13].
Серед звинувачень УСС був пункт про їхню агітацію серед місцевого населення ідеї передання гетьманської булави з рук П.Скоропадського В. Вишиваному. Факт розробки плану зміни гетьмана в Україні стрілецькою старшиною та деякими політичними діячами Галичини і Наддніпрянщини дійсно мав місце, про що свідчить у своїй праці про В.Вишиваного Н.Гірняк [9, с.19-20]. Але спеціальної пропагандистської акції в цьому плані стрілецтво не проводило.
Щоб припинити ці чутки, які нагнітали політичне протистояння в Україні та за її межами — між Австро-Угорщиною та Німеччиною, було проведено спеціальне слідство в справі легіону УСС. Представник Міністерства закордонних справ при австрійській військовій команді в Україні генерал Травтмансдорф у результаті слідства прийшов до таких висновків: легіон виявляє спротив тенденціям військової влади, бунтує населення проти наявного ладу в Україні, прагне до відокремлення Галичини від Австрії і приєднання її до України, намагається прогнати з України союзні війська, поширює серед населення більшовицькі ідеї, нацьковує селян проти великих землевласників і жидів, не визнає уряду гетьмана Скоропадського й агітує проти нього, бажає, щоб архикнязь Вільгельм став володарем великої української держави, що мала сягати аж по Карпати. Тому було рекомендовано негайно відкликати легіон з України [48, с.50].
Щодо більшовицьких переконань січових стрільців, то австрійські експерти, звичайно, перебільшили. Багато демократичних засад, яких дотримувались стрільці, видавались австрійським консерваторам за соціалістичні та більшовицькі. Але на той час стрілецтво активно відмежовувалось від ідеології більшовизму, незважаючи на зовнішню схожість. Для галицького стрільця найголовнішим ідеалом був національний мир, можливість вільного національного розвитку, а соціальні фактори національного державотворення йшли на другому місці. «Зараження» більшовицькими ідеями галицьких стрільців, звичайно, мало місце, але не в такому обсязі, як це подавали радянські історики. Не підтверджуються документально дані І.І. Компанійця, що поширенню більшовицьких ідей у Галичині сприяли солдати тих
