Чому люди тупі? Психологія дурості - Жан-Франсуа Марміон

Науковий метод полягає, до речі в тому, щоб шукати збіги й кореляції і тлумачити їх по-іншому, не випадком. Це не ірраціонально, але метод ризикований, тому що не завжди приводить до надійних висновків. Наприклад, один начебто коректно виконаний дослід виснував існування ефекту Моцарта, через який, слухаючи Моцарта, ми стаємо розумнішими. Та, коли спробували його повторити, це не діяло. Можна припустити, що йшлося про помилково позитивний результат, начебто такий, що мав відбуватися регулярно. Така ілюзія є вадою раціонального методу.

♦  Зрештою, чому ми не довіряємо випадку? Це суто когнітивна неспроможність чи страх перед ним?

Я не думаю, що це страх, але загалом ми любимо мати пояснення: саме для цього ми й придумали науку. Проте насправді в мене немає відповіді…

Розмову вів Жан-Франсуа Марміон

Дурість як логічна маячня

Борис Цирюльнік, нейропсихіатр і проректор з освіти в Тулонському університеті

Немає нічого поширенішого й серйознішого за дурість. Ми, без сумніву, найобдарованіші з цього погляду живі істоти, бо живемо у світі уявлень, деякі з них, попри всю свою зв’язність і внутрішню логіку, можуть виявитися цілковито відірваними від реальності. Ми називаємо це «маячня» у душевнохворого, але найчастіше, у вас і в мене, це просто дурість. І дуже легко знайти тисячі її прикладів в усіх сферах людського інтелекту.

Візьмімо біологічну галузь. Якщо я стверджую, що психофармакологічний ефект двох пігулок вітаміну В6 абсолютно еквівалентний ефекту однієї пігулки вітаміну В12, я використовую математику як приманку, щоб переконати вас у своїй логіці. Отже, логіка, застосована в іншій галузі, може перетворитися на дурість. Я здійснив невеличкі розрахунки, на які мене надихнув психіатр і психоаналітик Вільгельм Райх. Тривалість сексуального життя подружжя — приблизно 50 років, іноді довше. Зі швидкістю два статеві акти на тиждень (звичайна для нашої культури періодичність) ми виходимо на 5000—6000 статевих актів. І от, у Франції — золота медаль з народжуваності в Європі — жінки народжують в середньому 1,9 дитини. Себто, схематично, одна дитина на 3000 статевих актів. Отже, статистично дуже малоймовірно, щоб статеві зносини були причиною вагітності! Залізна логіка. (Зауважмо мимохідь, що з таким математичним ритмом знадобилося 2 трильйони 399 мільярдів 200 мільйонів статевих зносин, щоб отримати населення у 7,5 мільярда людей.)

Сальто псилаканістів

А з погляду психіатрів? Дуже повчальна коротка історія змагання між Алла Каном[61],[62] і татком Фройдом. Ревнощі Алла Кана поклали початок фундаментальній теоретичній розбіжності, яка породила псилаканізм, шанований сьогодні його прибічниками, котрі повторюють його теорії без жодного слова критики чи обговорення. Відомо, наприклад, як одна пацієнтка-єврейка сказала якось Алла Кану: «Щоранку я прокидаюсь від жаху. Це в мене з часів війни, у цей час гестапо приходило по людей». Алла Кан вибрався зі свого крісла, щоб перейти від теорії до практики, й вдався до дії. Він погладив жінку по щоці, промовляючи: «Geste à peau, geste à peau…»[63] Реакція пацієнтки: «Це просто дивовижно!» Справді… Зауважмо, що праці Алла Кана про стадію дзеркала навіяні тваринною етологією, яку він сумлінно повторює. Він був, до речі, одним з перших, хто читав цей тип публікацій, всупереч тому, що заявляють псилаканісти, котрі мене ненавидять, бо я відзначив цей зв’язок, який проте дуже легко перевірити. Американський психоаналітик Рене Спіц ще 1946 року, в «Першому році життя дитини» з передмовою Анни Фройд, сам наводив двадцять вісім характеристик тваринної етології. З цього я роблю висновок, що, не читавши власних базових текстів, псилаканісти нападаються на мене в ім’я свого уявлення про реальність, а не самої реальності. Це і є визначення логічної маячні.

З нагоди одного колоквіуму, в 1980-х роках, я вигадав анекдот, щоб проілюструвати те, що Фройд називав згущенням та зміщеннями в обсесивному неврозі. Я вигадав такого собі Отто Кранка, який хворіє на істеричний параліч обох вух: він не може ними ворушити, як це роблять його однокласники. Отож він іде на консультацію до психоаналітика чи псилаканіста, для якого сигніфікант (signifiant)[64] не проблема, бо він діє на реальність. Оскільки достатньо змінити сигніфікант, щоб відкоригувати його дію на реальність, психоаналітик порадив Отто зробити анаграму зі свого імені, написавши його навспак. Назавтра Отто почувався значно краще. Йдеться про ті самі міркування, що й стосовно «жест а по»: зміщення, згущення, потім сальто…

Ми беремо в кар’єр…

Будьмо справедливими: дурість б’є часом так само сильно й з протилежного боку, поміж психіатрів із претензією на науковий підхід. Класифікацію DSM (Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів Американської психіатричної асоціації) чи Міжнародного класифікатора хвороб ВООЗ розробляють на основі прийнятих у наукові журнали статей, до рецензування яких мене часом залучають. Байдуже, що ім’я автора дослідження приховано, за стилем і сферою інтересів дуже часто можна здогадатися, хто написав статтю. Щодо решти неважко організувати цінувальний комітет, обираючи адекватних членів, шуряка, наприклад, чи приятеля, якому позичив кругленьку суму грошей або якого вже двічі публікували і він винен вам послугу, чи ж якогось дев’яностолітнього старця, який невпинно повторює одне й те саме («стадія дзеркала, стадія дзеркала, стадія дзеркала…»). Зрештою, саме так роблять кар’єру: повторюючи все життя ту саму публікацію, хіба що змінивши назву чи одну-дві фрази, і так до пенсії. Я трохи перебільшую, це правда, але моєму другові, Полу Екману, одному з провідних першопрохідців психології емоцій, який діяв анонімно, відмовили в публікації статті в журналі, що вже друкував її два роки тому. Дурість вражає також комітет з оцінювання друзів!

Вона є частиною всієї системи, хоч ти біолог, математик, статистик, психоаналітик, псилаканіст чи клініцист. Вона бере участь в управлінні повсякденним життям. Ми заслуговуємо Нобелівської премії за нашу поблажливість! Або ще краще: цитування в місцевому кафе. І все ж віддамо належне науковому підходу. Він має принаймні перевагу рекомендувати сумнів, перевірку і розуміння скоробіжності наших істин. Це прогрес у дурості. Але, якщо хочеш робити наукову кар’єру, треба неодмінно довести свою рацію… тобто приєднатися до переконливої маячні. Таким чином є два варіанти: тривалість кар’єри чи тривалість життя. Або ми воюємо з сумнівом на користь переконання, зміцнюючи водночас свою дурість і тривалість кар’єри. У цьому разі ми підписуємо публікації на кшталт «котику сіренький, котику біленький», щоб сподобатися, включаючи до них гарні терміни й цитати. Або ж ідемо всупереч, наражаючись на нападки. Вам доведеться пережити період дискомфорту, за якийсь час до вас пристануть, можливо, інші