Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

періоду становлення філософії. Щоразу індивідуальний і відносно відособлений полісний устрій вимагав своїх окремих законів і старогрецька думка з самого початку була заклопотана пошуком об’єктивних підстав тих законів. У цей же час, в умовах становлення ранніх форм демократії слово (логос) ставало важливим інструментом політичного життя. Через це сталися зміни і в самій архітектурі міст, сформувалась нова структура соціального простору з центром на міській площі (агора), де проходили політичні дебати. „Софія, - зазначає французький дослідник Ж.-П. Вернан, - має своїм предметом не загальний світ природи, а світ людей. Які є елементи цього світу, якими є протидіючі сили, як встановити між ними гармонію і порядок, як об'єднати їх, аби стан конфлікту змінився станом порядку у місті, — ось коло питань, що цікавить її”[39]. Чому, в такому разі, греки все ж таки звертаються і до природи? Можливо тому, що вони шукали незалежні від людей, об’єктивні підстави для встановлення правильного політичного устрою, та, вважали, що немов закон, який управляє світом природи і світом людей - один.

Різноманітність типів філософських вчень, що виникали в Греції, зробили античну філософію школою, певною лабораторією філософського мислення для всіх наступних часів. Розвиток вчень ішов шляхом боротьби поглядів. Греки взагалі любили боротьбу, змагання (агон) не лише у прилюдних спортивних іграх (Олімпійські ігри почалися у Греції з 776 р. до н. е.), у суперництві драматургів, музикантів, але і у філософії. Суперечки філософів теж викликали у публіки велику зацікавленість.

Виникла антична філософія спочатку на околицях грецького світу - Мала Азія (міста Мілет, Ефес), Південна Італія (Сицилія, Елея), а потім у Аттиці (Афіни). У розвитку античної філософії прийнято виділяти такі періоди: досократівський, період античної філософської класики, період еллінізму, неоплатонічний.

4.2. Онтологічна проблематика у досократівський період розвитку античної філософії

До афінського філософа Сократа антична думка була здебільшого космоцентричною, спрямовувалась на космологію, тобто пояснення світу в цілому. Серед онтологічних питань частіш за все порушувались такі: як поєднані численне й єдине, як співвідносяться мінливість речей і їх усталеність, що є першою причиною (началом) всього сущого, або “Що є все?”. Питання про можливості й умови пізнання, тобто про все те, що прийнято називати гносеологією, в цей час ще активно не ставляться. Перші філософські школи, що виникли у Греції, саме й переймалися вказаними онтологічними питаннями і були дуже різноманітними. Розглянемо їх коротко.

Мілетська школа

У Іонії, де знаходилось місто Мілет, корені культури були дуже глибокими. Вже у II тисячолітті до н. е. тут мав місце високий рівень розвитку техніки й мистецтва, відзначався значний вплив Єгипту, Ассирії та Вавилону. У Мікенську епоху відбулася колонізація Малої Азії. Розвивалися мореплавство й торгівля. Середземне море стало відомим аж до Гібралтару. Спілкування з багатьма народами, з їх звичаями, релігіями, знаннями виявляло умовність, відносність усіх людських переказів та релігій, відкривало шлях до вільних досліджень та до раціоналістичної критики. Усе це сприяло урізноманітненню суспільного життя, розкладаються його старі форми, виникають нові. Виникає й потреба у законодавстві, котре забезпечило б міцний державний устрій. Серед відомих видів античних мистецтв з’являється вище - мистецтво політики, яким славилися перші грецькі мудреці (Солон, Піттак, Біант та ін.) Був серед них і Фалес, засновник давньогрецької філософії.

Фалес (640-562 р. до н. е.) - не тільки перший філософ Греції, а й перший вчений (математик, астроном). Подорожуючи світом у якості купця, він придбав багато знань у Єгипті, Вавилоні та у інших країнах. Переказують, що на основі розрахунків він передбачив сонячне затемнення 28 травня 585 р. до н. е. Фалес був непоганим радником у справах держави і в практичних справах. Бажаючи показати, що йому розбагатіти зовсім неважко, аби тільки було його хотіння, він одного разу, очікуючи великого врожаю олив, орендував усі олійні і тим самим надбав багато грошей.

Що стосується самої філософії Фалеса, то вона дійшла до нас всього у двох положеннях: 1) усе виникло з води; 2) усе наповнено богами [демонами, духами]. Згідно з Гегелем, філософія з’являється з постановкою питання про сутність, яке не тільки сформульоване, але й вирішене поза межами методології й термінології міфологічного мислення (без алегорій і персоніфікацій). Якщо погодитись з гегелівським критерієм філософії, то оті два висновки, яких дістався Фалес, і були за своїми якостями першими власне філософськими висновками.

Другим представником мілетської школи був Анаксімандр (611-546 р. до н. е.). Йому приписують складання першої географічної карти, спорудження глобусу, виготовлення деяких приладів, серед яких називають гньмон, що вказував на сонцестояння та рівнодення, і сонячний годинник. Анаксімандр першим піднявся до ідеї про безліч світів, Земля - тільки частка світу, метеор, оточений безмежним світовим простором. Те фізичне начало, з якого все виникає і у яке все перетворюється у процесі вічного руху (Анаксімандр дав йому термінологічну назву архє - принцип, начало) є дещо „безмежне” (апейрон - dnsipov) й “божествене”, яке всім керує. Слово апейрон, як вважають деякі дослідники, характеризує одну з одвічних властивостей першоначала, яке не є водою, повітрям, вогнем тощо, але все ж воно є началом предметним, тілесним. Можливо це першоначало було сумішшю багатьох елементів. Виникнення світу Анаксімандр пояснював боротьбою і відокремленням протилежностей (перш за все холоду й тепла). У надрах “безмежного” спочатку виникає зародок світу, у якому вологе й холодне ядро оточене вогненною оболонкою. Під впливом жару ядро висихає, а його пар роздуває зовнішню оболонку аж до її руйнування. Оболонка розпадається на декілька кілець. Десь після цього виникає циліндрична Земля, яка висить нерухомо у центрі сферичного Всесвіту. Ці процеси, за Анаксімандром, періодично повторюються: через певний час світ знову поглинається навколишнім “безмежним” началом.

Третім відомим мілетським філософом був Анаксімен (585-524 р. до н. е.), учень Анаксімандра і останній представник цієї школи. Началом усього Анаксімен вважав не щось невизначене, як про це думав його вчитель, а повітря. З повітря все виникає й до нього все повертається. Розрідження повітря призводить до виникнення вогню, коли ж повітря