Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля
У середньовіччя прибічників матеріалістичного філософського спрямування частіше вже називають не “локаята”, а “чарвака”, але йдеться про ту ж саму лінію філософування.
Локаятики вважали, що єдиним джерелом дійсного знання про реальний світ є свідоцтво чуттєвого сприйняття, і релігійні тексти нічого не можуть додати суттєвішого за досвід. До зовнішнього сприйняття додавалось також внутрішнє, коли зовнішні свідоцтва опосередковуються свідомістю.
Світ складається тільки з тих чотирьох елементів, які можна сприймати органами чуття: повітря, вогонь, вода і земля. Шляхом комбинації цих елементів утворюються неживі й живі речі, які після своєї смерті знов розкладаються на ті ж елементи. Припущення чогось невидимого у якості первоначала - відкидається, тому що довести його існування неможливо.
Локаятики відкидали уявлення про рай, про душі, що живуть у іншому світі. Світ єдиний і складений з першоначальних елементів, з них же, шляхом взаємодії, формується й свідомість. Заперечувалась і карма, бо якщо душа здатна переходити з одного тіла у інше, то чому тоді вона не пам’ятає свої минулі народження. Або якщо індивід після смерті відроджується в новому тілі, то чому він не прагне прийняти попередній вигляд, хоча б з любові до тих рідних, котрих він залишив. Коли ніхто ніколи не спостерігав процесу трансміграції душі, то на якій підставі про це твердять? Ідея карми, впевнені локаятики, виникає або через нерозуміння природних законів, або через свідому оману людей. Тому Веди вони засуджували абсолютно безкомпромісно.
ДжайнізмЗасновником джайнізму вважають Вардхаману (599-527 р. до н. е.). Його ще називають Махавірою, на прізвисько Джина (переможець), звідки й походить назва всієї школи. Термін “джайнізм” відноситься як до однієї з індійських релігій, так і до філософської системи. Філософська система джайнізму, яку викладено у “Джайна-сутрах” (канону з 41 твору), склалася на межі нової ери і залишилась практично незмінною до цього часу.
Джайни вважають, всупереч локаятикам, що крім такого джерела знання як відчуття є ще два важливих джерела - логічний висновок і свідоцтва авторитетних людей. На основі цих трьох джерел пізнания будується модель світу. На базі сприйняття ми дізнаємось, що всі тіла складаються з чотирьох елементів, про які йшлося у локаятиків. Шляхом логічного висновку ми переконуємося в існування простору (акаша), оскільки тіла повинні десь існувати, і часу (кала), оскільки зміни, як послідовний ряд станів тіл, не можна зрозуміти без часу. Повинні також існувати причины руху і спокою, адже без них не можна пояснити рух і припинення руху у речах. Ці причини називаються дхарма і адхарма. Дхарма - те, що сприяє рухові, є його умовою, вона ніким не створена і вічна. А-дхарма - те, що виражає абсолютний спокій і теж присутнє у природі від початку. Дхарма, а-дхарма, кала й акаша разом називаються а-руна (безформне), бо ці сутності предметно уявленими бути не можуть. Їм протистоїть руна - ті явища, що можуть бути сприйняті чуттєво. Пудгала (матерія) поділяється на ті самі чотири елементи (земля, вода, вогонь, повітря), з суміші яких складається кожна річ. Джайни визнавали також атоми (ану), які є безкінечно малі, усі однакові і вічні, ніким не створюються й не руйнуються.
Спираючись на сприйняття і логічний висновок джайни стверджували, що в усіх живих тілах є душі, які неначе керуючі субстанції спрямовують наші тіла на успішне функціонування. Душа є не тільки у тварин, а й у рослин і навіть у пилинок. Душі мають різну ступінь свідомості. У рослин, у пилинок є тільки почуттєва свідомість, у нижчих живих організмів є два почуття, більш високо розвинуті мають три, чотири. У людини й ще у деяких тварин - п’ять. Однак незалежно від розвинутості здатності до відчуття душа, що живе у тілі, обмежена у можливостях пізнання і зазнає усіх видів страждань. І все ж кожна з душ за самою природою здатна досягти безмежної свідомості, сили і щастя. Але заважають джайнізмі карми - це сили пристрастей і бажань душі, які притягяють частки матерії до душі, а ті проникають у душу, неначе пил проникає у світло вогню або сонця. Отже, карми є причиною полонення душі матерією, тому слід через позбавлення карм звільнинитися і від матерії.
Учення і життя святих (тіртханкарів), що досягли звільнення, доводять можливість звільнення й вказують шляхи до цього. Для звільнення потрібні три речі: повна віра в учення джайнизму, точне знання цього учення й правильна поведінка, яка полягає в утриманні від несправедливості, брехні, злодійства, почуттєвого потягу до предметів. Виховуючи в собі правильну віру, правильне знання й правильну поведінку, ми зможемо контролювати власні пристрасті й тоді карми відійдуть, а душа знову отримає свої природні досконалості. Це і буде станом звільнення.
У джайнізмі місце Бога займають тіртханкари, але їм поклоняються так як богам у інших релігіях, а як ідеалам, котрим треба наслідувати. Послідовні джайністи дотримуються суворого аскетизму. Так дигамбари («одягнені світлом») не носять одежі, залишаються безшлюбними, дотримуються вимоги ахимси, тобто вимоги нікого не вбивати, навіть комах.
БуддизмЗасновником буддизму вважається Сіддхартха Шак’ямуні (“пустельник з роду шак’їв”). Ім’я Сіддхартха, що значить “той, хто виконав своє призначення”, він отримав при народженні, прізвисько йому дали за його життя сучасники, а сам він себе назвав Буддою (від санскритського Buddha, що значить “просвітлений вищим знанням”, “осяяний істиною”. Жив він приблизно у 563-483 роки до н. е., проживши 80 років, половину з яких викладав своє вчення. Будда був, перш за все, релігійним реформатором і прихильники його вчення переконані в тому, що він з’явився на світ, аби вказати людям шлях до спасіння, до позбавлення страждань, на які приречена жива істота. Отже буддизм вже існує 2 500 років і є переважно релігією (до того ж світовою), а не філософією. Однак через
