Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал) - Автор невідомий

3. Не можна також прикладати до сього випадку приписів гаґської конвенції, бо в часі, коли була за-ключена та конвенція, Польща не істнувала як держава.

4. Польща являється тільки Фактичним мілітарним окупантом Галичини, якої сувереном є держави антанти (арт. 91. договору в Сан-Жермен).

Тому Рада Союзу Народів рішає предложені їй домагання дотично правного становища Східної Галичини і відносин у тім краю відступити Раді Амба-садорів.“

Отсим рішенням Рада Союза Народів ствердила, що суверенні права над Східною Галичино*пале-жать до головних держав антапми, та що Польща а тільки мілітарним окупантом Східної Галичини.

Таке є правне положення Східної Галичини зі становища міжнароднього права.

З сього всего ясно виходить:

Польща повинна трактувати Східну Галичину як окрему територію, яка не е частю польської держави.

Мешканці сеї території, без ріжниці народности і віроісповідання, повинні бути трактовані як громадяни своєї території, себто громадяни Східної Галичини, окремі від громадян польської держави.

Власть польської держави повинна мати в Східній Галичині инший характер як в Польщі: в Польщі вона е суверенна, в Східній Галичині Польща е тільки мілітарним окупантом з уповажнення Найвисшої Ради.

Закони польської держави не повинні розтягатися на територію Східної Галичини.

Польське правительство повинно управляти Східною Галичиною на основі законів, які обовязували перед польською окупацією; шанувати попередно набуті права як одиниць так народностей і віроісповідань; трактувати мешканців краю, без ріжниці народности віроісповідання, як рівних перед правом.

Словом, Східна Галичина повинна бути управлю-вана як окрема територія, якої будучність ще не рішена і в якій не можна заряджувати нічого, що ту будучність передрішалоби.

Міродатними при сім повинна бути воля та ін-тенції Найвисшої Ради, висловлені в її рішенню, і приписи міжнароднього права.

2. Становище польського правительства.

Як уже зазначено на вступі, між правним положенням Східної Галичини, означеним в рішенню Найвисшої Ради, і тим дійсним станом, в якім вона знаходиться тепер під польським режімом, панує пропасть.

Польща трактує Східну Галичину як часть польської держави, в якій одначе тільки Поляки користуються повнотою громадянських прав, а Українці є виняті з під права.

І. Твртпорія і назва. Назва „Галичина“ історично прислугує тій українській території, яку тепер називаємо „Східною Галичиною“.

Коли при поділах Польщі одержала Австрія Західну Галичину, якої історичною назвою е „Малопольща“ і Східну Галичину, якої історичною назвою е „Гали1 чина“, розтягнула назву „Галичина“ на ті дві території, які злучила в одну провінцію. Від того часу українську часть сеї австрійської провінції (властиву „Галичину“) почали називати Східною Галичиною, польську часть („Малопольщу“)—Західною Галичиною.

ч

Західну Галичину Найвисша Рада признала дефінітивно Польщі, а саме рішеннем з 8. грудня 1919; в Східній Галичині Польща б тільки тимчасовим окупантом.

З сього ясно виходить, що коли Західну Галичину Польща має право адмініструвати як часть польської держави, то Східну Галичину має вона обо-вязок адмініструвати як окрему тери-торіяльну одиницю.

Одначе Польща трактує цілу давню австрійську провінцію Галичину (Західну польську і Східну українську) як часть Польщі і адмініструвала її доси одноцільно як одну провінцію, якій надала нову назву „Малопольща“, історичну назву польської Західної Галичини. Українська Східна Галичина називається тепер у Поляків офіціально „Східна Малопольща“.

На засіданню варшавського сойму 3. грудня 1920 року, ухвалено под^ити „Малопольщу« на 4 воєводства: краківське, львівське, станиславівське і тернопільське. Сей поділ має з одного боку затерти історичну і ет-ноґраФІчну ріжницю між польською Західною і українською Східною Галичиною (львівське воєводство має обняти часть території Західної Галичини так, щоб мало польську більшість); з другого-ж боку розбити історичну й національну єдність української Східної

І

Галичини, яку поділено на три воєводства: львівське, станиславівське і тернопільське.

В дискусії над сим законом посли виразно підносили, що з огляду на те, що справа Східної Галичини ще не е рішена Найвисшою Радою, Польща мусить показати рішучість і трактувати Східну Галичину як свою власність.

Словом, Польща адмініструє Східну Галичину не як окрему територіяльну одиницю, яка не належить до польської держави, а як часть польської держави.

II. Законодавство. Польський сойм уважає себе законодатною властю також для Східної Галичини і ухвалює або загальні закони з обовизуючою силою також для Східної Галичини або закони тільки для бувшої австрійської Галичини (тепер Малопильщі), які розтягаються також на Східну Галичину.

Для приміру вичислимо по кілька законів з обох катеґорій.

А. З загальних законів:

земельний закон з 10. липня 1919 p.;

закон про особисті воєнні чинитьби з 25. липня 1919;

валютовий закон з 15 січня 1920;

закон про польське громадянство з 20. січня 1920;

валютовий закон з 24. марта 1920;

земельний закон з 15. липня 1920;

соймова ухвала про примусову позичку з 16. липня

1920 р.

1 і

Б. З законів, виданих для бувшої австрійської провінції Галичини:

закон з 21. липня 1919 про зміну галицького громадського закона з 12. серпня 1866;

закон з 21. липня 1919 про знесення двірських обшарів;

закон з 21. липня 1919 про зміну галицького закона про церковну конкуренцію;

закон з 2. серпня 1919, яким уповноважнено прави-тельство обмежити право переношення недвижимостей;

закон з 24. жовтня 1919 про зміну закона про міські ради;

закон з 24. жовтня 1919 про зміну закона про повітові репрезентації;

закон з ЗО. січня 1920 про знесення галицького сойму і Краввого Виділу і утворення галицького Тимчасового Самоуправного Виділу.

Всі ті закони зміняють давню автономічну орґані-зацію бувшої австрійської провінції Галичини.

Вкінці вкажемо на висше згаданий закон з 3. грудня 1920 про поділ бувшої австрійської провінції Галичини на 4 воєводства.

III. Виконуюча вяашь. Польське правительствп видає зарядження для Східної Галичини, опираючись на законах польської держави. ,

Урядники у Східній Галичині є урядниками польської держави і складають присягу на вірність польській державі і польському народови.

IV. Судейська власть. Суди в Східній Галичині є судами польської держави і видають присуди „в імени польської Републики“

Т" Мешканці. Як уже вказано, з правного положення Східної Галичини виходить, що мешканці сього краю, без ріжниці народности і віроісповідання, повинні бути трактовані як рівні перед правом громадяни своєї території, себто громадянами Східної Галичини.

З сього випливає: Громадянство Східної Галичини і громадянство Польщі є два окремі правні поняття. Громадяни Східної Галичини не є громадянами польської держави, тільки чужинцями супроти неї; так само громадяни Польщі б чужинцями супроти Східної Галичини. Польське правительство не має права вважати якунебудь катеґорію громадян Східної Галичини громадянами Польщі і трактувати її инакше ніж инші