Iсторичнi есе. Том 2 - Іван Лисяк-Рудницький

“... вони постійно фабрикують і видають різні антирадянські книжки, статті та інші матеріали, які намагаються засилати в нашу країну і постачають теми буржуазним органам преси і радіостанцій” (“Радянська Україна”, 17.2.1968).

З другої сторони, не можна погодитися із сугерованою деким думкою, мовляв, наслідком нашої “Заяви” була промова Юрія Смолича, в якій він твердив про наявність “нейтралістської течії” серед емігрантів. Неприхильні нам голоси преси (“Гомін України”, “Шлях перемоги”, “Наш світ” й інші) саме так інтерпретують виступ Смолича. Якщо б справді нашу “Заяву” в Києві так потрактовано, то її не промовчали б, а опублікували хоч у вийнятках [...]

Наша “Заява” дійшла і до найважливішого адресата, а саме, до українського народу. Її обширно скоментовано кілька разів і передано в уривках по радіо “Свобода”. Пресові органи, які передрукували текст “Заяви” на Заході, так само продісталися на той бік в доволі значній кількості примірників. Цікавилися нашим документом і принагідні відвідувачі з народних демократій та з України.

З відомих нам матеріалів національно-політичної думки стверджуємо, що наші позиції там не чужі, а можливо найближчі тамошнім активним діячам. Не ми викликали їхні погляди, але й не відписали своїх думок від Чорновола, Караванського чи Дзюби [...] Проте, схожість поглядів і позицій інтелектуального світу тут і там. в засадничих актуальних питаннях життя української нації переконує нас в тому, що в нашій “Заяві” ми зайняли правильні позиції.” (Цит. за: Ініціятивна група “Заяви”. До вп. колег, підписаних під заявою 35-ох. 30 травня 1968 р. Підписи: Всеволод Голубничий, Іван Коропецький, Мирослав Лабунька, Василь Маркусь, Іван Рудницький (box 30, file 602). Проект тексту звернення підготував Василь Маркусь - див. лист Івана Лисяка-Рудницького до Василя Маркуся від 21 квітня 1968 р. (box 30, file 602). Див. також коментар до статті “Довкола міжнародного історичного конгресу у Відні” до слів: “підтримувати творчий діялог з інтеліґенцією” (коментар до с. 429 цього тому).

81

“Тут варто зупинитися на постаті Дмитра Донцова” - Іван Лисяк-Рудницький мав намір у 1967-1968 рр. написати статтю “Дмитро Донцов і його “Націоналізм”, яка б доповнювала і розвивала статтю “Націоналізм” та завершувала б цикл його статей про український націоналізм у книжці “Між історією й політикою...” (див. лист до Мирослава Прокопа від 21 грудня 1967 р. (box 36, file 786) та до Марти Тарнавської від 1 червня 1970 р. (box 36, file 790). Можна припустити, що розділ “Дмитро Донцов - пророк ірраціоналізму та волюнтаризму” є частковою реалізацією первісного наміру.

82

“...студією Юліяна Охримовича про розвиток української національно-політичної думки...” - мається на увазі кн.: Охримович Ю. Розвиток української національно-політичної думки. - Львів, 1922.

83

Друкується за публікацією: Дискусійні виступи на міжнародному конґресі істориків // Українська літературна газета (Мюнхен). - 1960. - Ч. 6 (93). - Вересень. - С. 2, 10.

Тексти виступів Івана Лисяка-Рудницького включені у збірник матеріалів конгресу: Comité International des Sciences Historiques, XI-e Congrés International des Sciences Historiques, Stockholm, 21-28 Août 1960. Actes du Congrés. - Stockholm. - Göteborg - Uppsala, 1962. - P. 37, 47, 248.

P. 37. - Discussion sur la communication de M. Eriс Molnar “L’effet d’e la philosophie de Hegel sur l`historiographie marxiste”.

P. 47. - Discussion sur le rapport de M. Felix Gilbert “Cultural History and its Problems”.

P. 248. - Discussion sur le rapport de M. Fran Zwitter “Les problèmes nationaux dans la monarchie des Habsbourg”.

84

“В наші часи теорію обєктивного духа... наново сформулював Ніколяй Гартман” - розглядові філософської системи Ніколая Гартмана присвячена одна із ранніх статей Івана Лисяка-Рудницького (Многість систем та одність філософії // Бюлетень Централі НОУС. - Червень-Серпень 1944. - Ч. 6-8. - С. 19-22).

85

Первісна публікація: Довкола Міжнародного історичного конгресу в Відні // Сучасність. - 1966. - Ч. 3. - Березень - С. 75-91. Передруковано в кн.: Між історією й політикою... - С. 420-441.

Друкується за останньою публікацією.

Первісна публікація розпочиналася словами: “Напередодні виїзду до Відня, 5 вересня 1965 р., я домовився з моїм шановним приятелем д-ром Левом Біласом, що він перешле мені рукопис своєї статті про міжнародний історичний конгрес, яку він збирався написати для “Сучасності”. Я обіцяв дати мої додаткові спостереження й коментарі, що могли б послужити як доповнення до основного звіту д-ра Біласа. Одній людині неможливо все чути і все бачити, що діється на великому ярмарку, що ним є міжнародний історичний конгрес. Намагатимуся не дублювати Біласового звідомлення; це даватиме цим запискам дещо фрагментарний характер”. Цитований фрагмент вилучено у другій публікації.

86

“Я мав нагоду вже вдруге побувати на такій імпрезі” - крім Стокгольмського (1960) та Віденського (1965) конгресів, Іван Лисяк-Рудницький взяв участь у роботі міжнародних історичних з’їздів у Москві (1970) та Сан-Франциско (1975).

87

Милиця Василівна Нечкіна (1901-1985) - радянський історик, академік АН УРСР, автор численних праць з історії суспільно-політичних рухів у Росії в XIX ст. та з питань російської історіографії. Лауреат Державної премії СРСР (1948).

88

“Ось резюме мого слова в дискусії...” - текст виступу Івана Лисяка-Рудницького див. у кн.: Comité International des Sciences Historiques. XII-e Congrès International des Sciences Historiques. - Vienne, 29 août - 5 septembre 1965. - V. Actes. - Wien: Verlag Ferdinand Berger und Söhne, O.D. - P. 381-382.

89

“Як високошкільний викладач в США, я стою практично перед педагогічною проблемою...” - цьому питанню Іван Лисяк-Рудницький присвятив окрему статтю під заголовком “Проблеми в навчанні української історії” (Український історик. - 1979. - 1-2 (45-46). - С. 114-119).

90

“Коли черга прийшла на мене, я сказав наступне.” - див. Comité International des Sciences Historiques. XII-e Congrès International... - P. 568-569.

91

Кузьма Кіндратович Дубина (1903-1967) - український радянський історик. Закінчив Ленінградський інститут журналістики (1936 р.). У 1939-1941 та 1951-1954 рр. - на викладацькій роботі у вузах Києва. З 1943 по 1949 р. - директор Держполітвидаву УРСР, у 1956-1964 рр. - ректор Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних