Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов
Проголошення державного суверенітету Україною, як і іншими союзними республіками (першою його проголосила Росія 12 червня 1990 р.), не було визнано IV з’їздом народних депутатів СРСР, який у грудні 1990 р. ухвалив постанову «Про загальну концепцію нового Союзного договору і порядок його укладання».
17 березня 1991 р. за рішенням Верховної Ради СРСР відбувся референдум з питання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої Федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?». Верховна Рада УРСР додатково внесла до бюлетеня питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» Участь у референдумі взяли 83 % виборців. Ствердно відповіли на перше питання 70 %, на друге — 80 %. Отже переважна більшість населення підтримала Декларацію про державний суверенітет України, одночасно висловившись за можливість міждержавного об’єднання рівноправних суверенних республік.
В інших республіках референдум також не вніс ясності щодо нового союзного договору і подальшої долі СРСР, а в Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Вірменії, Молдові він взагалі не проводився.
Після референдуму у Ново-Огарьові (під Москвою) відбулися переговори керівників дев’яти республік із Президентом СРСР М. Горбачовим щодо змісту нового союзного договору. За результатами «новоогарьовського процесу» 15 серпня 1991 р. було розповсюджено проект нового союзного договору, а на 20 серпня 1991 р. призначалася церемонія його підписання. Проте Верховна Рада УРСР ще 27 червня 1991 р. вирішила відкласти розгляд проекту договору на вересень, тобто Україна не мала наміру брати участь у цій церемонії.
19-21 серпня 1991 р. у країні сталася спроба державного перевороту, метою якого було збереження централізованої держави. Вище партійно-державне керівництво СРСР проголосило владу антиконституційного Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС). Рішення ДКНС передбачали ліквідацію демократичних завоювань, загрожували суверенітету України. Проте змова закінчилася провалом. Події серпня 1991 р. надзвичайно посилили відцентрові процеси, прискорили розпад СРСР.
24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР проголосила Акт про незалежність України, яким було визначено новий політико-правовий статус країни. В цьому історичному документі зазначалось: «…продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною». Зазначалось також, що віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, на якому, крім відповіді на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?», громадяни мали обрати Президента країни. Узяли участь у голосуванні 84,2 % виборців; 90,3 % з них підтвердили Акт проголошення незалежності України. Більшістю у 61,6 % голосів Президентом України було обрано Л. Кравчука. Розпочався новий етап розвитку України як самостійної, суверенної держави.
Зміни в законодавстві
Процес перебудови, що відбувався в усіх сферах суспільно-політичного життя, істотно вплинув на правову систему.
Основними напрямами реформування законодавства були: а) внесення численних змін і доповнень у існуючі закони та інші правові акти; б) розробка та прийняття нових законодавчих актів.
Істотні зміни відбувалися в законодавстві, яке регулювало економічні відносини. Закон СРСР від 6 березня 1990 р. «Про власність в СРСР» вніс суттєві зміни в інститут власності. Серед основних форм власності (державної та колективної) у законі зазначається також і власність громадян. Допускалось існування в СРСР власності іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян.
Правовому забезпеченню переходу економіки на ринкові відносини сприяли закони СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26 травня 1988 р., «Про підприємства в СРСР» від 4 червня 1990 р., Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 р.
Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю від 28 лютого 1990 р. установлювали право громадян на придбання землі в довічне володіння або в оренду.
Принципово новим законодавчим актом ринкового типу були прийняті у травні 1991 р. Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які мали набрати чинності з 1 січня 1992 р. Загальносоюзні акти сприяли розвитку законодавчого забезпечення реформування економіки в Україні.
Логічним продовженням юридичного оформлення на основі Декларації про державний суверенітет України економічної незалежності республіки став прийнятий 3 серпня 1990 р. Закон «Про економічну самостійність Української РСР». У цьому документі було визначено зміст, мету й основні принципи економічної самостійності України, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної системи. Проголошувалися повна господарська самостійність і свобода підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України, введення національної грошової одиниці. На реалізацію Декларації був спрямований також Закон УРСР «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 12 червня 1991 р. Цей документ надавав українському народові виключне право самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території Української УРСР.
Важливими актами законодавчого забезпечення реформування економіки України стали закони Української РСР «Про власність», «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р., «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. та ін. Загалом протягом останнього року перебування УРСР у статусі союзної республіки Верховна Рада прийняла близько 40 законів та 70 постанов з економічної політики.
Однак розпочата в 1991 р. реформа цін створила для промислових підприємств критичну ситуацію. Нові ціни на більшість товарів народного споживання перевищували діючі роздрібні. Ця акція виявилася дуже непопулярною і серед населення, оскільки призвела до порожніх полиць у крамницях. В Україні було введено продаж продовольчих і непродовольчих товарів за картками споживача з купонами.
Перехід, починаючи з 1988 р., підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування потребував реформування трудового законодавства. Установлювався новий порядок укладання колективних договорів. Тривалість випробування при прийомі на роботу стала визначатися за погодженням сторін. Скасовувались деякі обмеження щодо роботи за сумісництвом, суміщення професій. Законом СРСР від 22 травня 1990 р. було розширено пільги і гарантії трудових прав жінкам. В умовах переходу на ринкові відносини Верховною Радою УРСР 1 березня 1991 р. прийнято Закон «Про зайнятість населення».
Водночас у трудовому праві спостерігалися певні перекоси. Так, роботодавці почали широко застосовувати нововведену контрактну форму прийняття на
