Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів
Пом’якшення інших кримінально-правових наслідків учинення злочину, зокрема, має місце у випадках:
1) уведення нових підстав звільнення від кримінальної відповідальності (наприклад, встановлення Законом України від 5 квітня 2007 р. у ч. 5 ст. 321 КК спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній здачі отруйних або сильнодіючих лікарських засобів);
2) розширення переліку обставин, що пом’якшують покарання;
3) спрощення умов призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом;
4) розширення кола підстав звільнення від покарання;
5) скорочення строків судимості[24].
Під законами, що іншим чином поліпшують становище особи, слід розуміти закони, які змінюють на користь особи такі визначені у КК наслідки вчинення злочину (або суспільно небезпечного діяння, яке не є злочином), що не пов’язані з кримінальною відповідальністю. Зокрема, це закони, які:
1) скасовують можливість застосування або звужують обсяг так званої «спеціальної конфіскації майна»;
2) скасовують, скорочують строки чи іншим чином змінюють на користь особи примусові заходи виховного характеру;
3) змінюють на користь особи положення про примусові заходи медичного характеру чи примусове лікування.
9. Частина 2 ст. 5 КК за своїм змістом протилежна ч. 1 цієї самої статті. Відповідно до її приписів закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
10. У зв’язку з прийняттям КК 2001 р. на особливу увагу заслуговує питання про дію в часі так званого «проміжного закону». На практиці трапляються випадки, коли на час вчинення діяння (дії або бездіяльності) був чинним один закон, у процесі досудового розслідування справи — другий, а на час розгляду справи в суді або постановлення вироку — третій. У цих випадках досить часто виникає питання про те, який з цих законів слід застосувати до особи, що вчинила злочин. Законодавець, доповнивши Законом України від 15 квітня 2008 р. № 270-VI ст. 5 КК частиною четвертою, вирішив це питання таким чином: «Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи»[25]. Що стосується законів, які пом’якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують становище особи, то до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований або «проміжний закон», або закон часу винесення постанови (вироку) по справі, що залежить від того, який з них відносно закону часу вчинення діяння (дії або бездіяльності) найбільше пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Це правило стосується також випадків, коли лише один із зазначених законів пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо ж «проміжним законом» скасовувалася злочинність діяння, то до особи, яка вчинила діяння (дію або бездіяльність), що визнавалося злочином на час його вчинення та знов визнається таким на час винесення постанови (вироку) по справі, застосовується «проміжний закон», і така особа не повинна підлягати кримінальній відповідальності.
§ 2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважають основними.
2. Територіальний принцип. Сутність цього принципу відбито в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.
За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Це положення охоплює випадки як учинення всього діяння, що являє собою злочин, на території України, так і вчинення частини такого діяння на території України, а іншої частини — на території іншої держави (держав). Тому злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а продовжено, припинено чи закінчено на території України або, навпаки, почато в Україні, а продовжено, припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі чи вчинені на її території або якщо суспільно небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільно небезпечні наслідки настали на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої вчинено певну частину злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена.
Частина 3 ст. 6 КК передбачає також випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин слід вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підбурювання, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном.
3. Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з’ясування, що таке «територія України». Це поняття визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»
