Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

2. Сушені фіги звичайно дарували на Новий рік. Воскові таблички - щось на зразок записників, що їх брали з собою, рушаючи в дорогу чи на прогулянку.

3. Вергілій. «Енеїда», VII, 277-279.

4. Катон Старший, Марк Порцій відзначився своєю діяльністю на посаді цензора, що зобов'язаний був дбати, зокрема, про чистоту звичаїв громади (звідси його прізвище Цензор).

5. Вергілій. «Георгіки», І, 53-58. Тмол - гора в Малій Азії. Сабеї - народ у Південній Аравії; халіби - знані виробами із заліза племена, що селились у південно-східних районах Причорномор'я.

6. Антіпатр із Тарса (II ст. до н. є.) - відомий філософ-стоїк, учитель Панеція.

Лист LXXXVIII

1. Про своє захоплення Гомером як філософом говорить, наприклад, Горацій (Послання, І, 2, 1-4):

Краще й доладніше він, ніж Хрісіпп або Крантор, повчає, Що є гидке, що - прекрасне, що користь, що шкоду приносить.

2. Йдеться про скептицизм, до якого, починаючи з III ст. до н. є., схилялися представники платонівської Академії.

3. Вергілій. «Георгіки», І, 336-337. Кілленець - Меркурій (від Кіллени, гори в Аркадії, де, за переказом, він народився).

4. Вергілій. «Георгіки», І, 424-426.

5. Дідім з Александрії (друга половина І ст. до н. є.) - славетний грецький граматик. За свою наполегливість і витривалість у праці отримав прізвисько Халкентер, тобто «з мідними нутрощами»; його учнем був Аніон, який теж досліджував і коментував Гомера.

6. Арістарх Самофракійський (близько 217-145 до н. є.) - грецький вчений-філолог; видавав, коментував і досліджував твори античних авторів, передусім Гомера.

7. Перші дві літери початкового слова «Іліади» - «гнів» (menin) МН означають число 48 - кількість книг в обох Гомерових поемах.

8. Навсіфан з Теосу (кінець IV ст. до н. є.) - філософ із школи Демокріта, учень Піррона (див. далі, прим. 10) вчитель Епіку ра.

9. Парменід з Елеї (близько 540-480 до н. є.) - грецький філософ, автор поетичного твору «Про природу» (зберігся у фрагментах). Стверджував тотожність мислення і буття, оскільки мислити можна лише про те, що існує; буття, за Парменідом,- єдине, неподільне, таке, що не знає ні виникнення, ні загибелі. Представником цієї ж, елейської школи був Зенон Елейський (близько 490-430 до н. є.), учень Парменіда. Доводив, що буття виключає можливість існування множинності речей, оскільки множинність •- це щось суперечне, що не може існувати.

10. Піррон з Еліди (близько 360-270 до н. є.) - грецький філософ, засновник скептицизму. Стверджуючи, що ми нічого не знаємо про властивості речей, закликав утримуватись від будь-якого рішення, що, на думку філософа, веде до незворушності (апатії) та до безтурботності (атараксії). Мегарейці - філософська школа, заснована Евклідом із Мегари; на їхню думку, все, що суперечить благу, взагалі не існує; заперечували достовірність даних відчуттів. Еритрейці - близька до мегарейців школа, чільним представником якої був Менедем з Еретрії (IV-III ст. до н. є.); заперечував можливість будь-якого судження.

Лист LXXXIX

1. Триби - первісно за родовою, потім за територіальною ознакою встановлювані округи Рима; від трьох їхнє число зросло згодом до 35.

2. Пор. у Ціцерона («Про обов'язки», II, 2, 5): «Мудрість, як визначають її давні філософи,- це знання божественних і людських речей, а також причин, від яких ці речі залежать».

3. Тогата - драма з римським сюжетом.

4. Доссен - маска (тип) шахрая в італійській комедії («ател-лані»); тут, можливо, йдеться про автора, що працював у жанрі ателлани.

5. Вергілій. «Енеїда», І, 342.

6. Пор. у Горація (Оди, II, 18, 20-21): «...в море... берег... висуваєш». Також у Т. Шевченка («Кавказ»): «І неситий не виоре На дні моря поле». З цього ж морально-етичного ряду (зухвалий виклик природі) - «рукотворні» моря в наш час; тут навпаки - дном моря стають поля й оселі.

Лист ХС

1. Солон (близько 640-560 до н. є.) - атенський політичний діяч, законодавець, поет. Обмеживши привілеї родової аристократії, прислужився подальшому розвитку рабовласницької демократії. В античні часи зарахований до Семи Мудреців; тут, окрім Солона, найчастіше фігурували такі імена: Фалес, Біант із Пріени, Піттак з Мітілени, Клеобул із Лінда, Хілон із Спарти, Періандр із Корінфа.

2. Лікург - легендарний володар і законодавець Спарти.

3. Залевк (VII ст. до н. є.) - законодавець міста Локри (Середня Греція). Харонд із Катани (Сіцілія) - ще один відомий законодавець кінця VI ст. до н. є.

4. Вергілій. «Георгіки», І, 144.

5. Вергілій. «Георгіки», І, 139-140.

6. Дедал - міфічний митець, майстер та будівничий з Аттіки; на протилежність до мудреця Діогена, який, вдовольняючись най-необхіднішим, віддавався спогляданню, Дедал символізує практичну винахідливість людей.

7. Пор. у Светонія («Життя Нерона, 31»).

8. Серейці - жителі Китаю, звідки привозили шовкові тканини.

9. Овідій. «Метаморфози», VI, 54-57.

10. Йдеться про т. зв. «Тіронові знаки» - скоропис (тахіграфія) - щось на зразок пізнішої стенографії; започаткував ті «знаки» у І ст. до н. є. раб Ціцерона, згодом його особистий секретар і близький приятель Тірон.

11. Анахарсіс (VI ст. до н. є.) - відомий своєю мудрістю скіфський володар, що зараховувався до Семи Мудреців.

12. Йдеться про епікурейців. За їхніми уявленнями, байдужі до людей, безтурботні боги жили поза світами, у «метакосміях».

13. Вергілій. «Георгіки», І, 125-128.

14. Ремінісценція оспіваного поетами «золотого віку» (пор. в Овідія: «Метаморфози», І, 101-102):

Без обробітку й земля, що не відала ран од заліза, Щедро, по волі своїй, усіляку приносила живність.

15. Бачення краси зоряного неба - найголовніша ознака духовності, що відрізняє людину, «споглядача неба», від інших істот, які за своєю природою «потуплюють погляд у землю» (Овідій. «Метаморфози», І, 84-86). Див далі: ХСП, ЗО; XCIV, 56 та ін.

16. Завалення будинків у Римі було звичним явищем.

Лист ХСІ

1. Лугдунська колонія - головне місто Галлії (нині Ліон).

2. Найславетніші серед них - «золотоверхі» Мікени та Тірінф, що були осередками т. зв. мікенської культури. їхні руїни стали для поетів символом минущості будь-якого витвору людських рук.

3. Тімаген - уродженець Александрії; спочатку полоняник, потім - ритор та історик. Його характеризує Сенека Старший («Контроверсії», V, 34).

4. Планк - Луцій Мунацій Планк, полководець і політик, консул 42 р. до н. є., був легатом Цезаря у Галлії.

5. Такі похоронні пам'ятники