Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів
Таким чином, словосполучення «інші види діяльності», яке вживається в ч. 4 ст. 81 Конституції України, потрібно розуміти так, що ним охоплюються як види діяльності, передбачені ч. 2 ст. 78, так і види діяльності, які згідно з ч. 3 ст. 78 Конституції України встановлюються законом.
У частині 3 ст. 78 Конституції України зазначається, що вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом. При цьому несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності деталізується у ст. 3 Закону України «Про статус народного депутата України». Зокрема, там зазначається, що народний депутат не має права:
1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;
2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;
3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;
4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов’язків народного депутата час;
5) залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;
6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.
До того ж у частинах 2 та 3 ст. 3 Закону України «Про статус народного депутата України» йдеться про те, що народний депутат зобов’язаний додержуватись інших вимог та обмежень, які встановлюються законом. А також, що народний депутат, призначений (обраний) на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, і повноваження якого не припинено в установленому законом порядку, допускається до виконання обов’язків за такою посадою не раніше дня подання ним до Верховної Ради України заяви про складення повноважень народного депутата України.
Не можна не згадати також ст. 5 Закону України «Про статус народного депутата України», у якій йдеться про порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України і у ч. 2 якої передбачається, що в разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.
Для реалізації цього положення комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, розглядає відповідні матеріали і подає висновок Голові Верховної Ради України, який у десятиденний строк звертається до суду або повертає матеріали комітету з обґрунтуванням відмови у зверненні до суду. За дорученням Голови Верховної Ради України до суду з питання дострокового припинення повноважень народного депутата також може звернутися Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України. Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, у разі повернення Головою Верховної Ради України матеріалів з обґрунтуванням відмови у зверненні до суду розглядає їх і у випадку незгоди з ними вносить пропозицію про розгляд цього питання на засіданні Верховної Ради України.
За рішенням Верховної Ради України Голова Верховної Ради України зобов’язаний звернутися до суду для вирішення питання про дострокове припинення повноважень такого народного депутата. Верховна Рада України своїм рішенням також може зобов’язати звернутися до суду з питання про дострокове припинення повноважень народного депутата Першого заступника чи заступника Голови Верховної Ради України.
Отже, у ч. 3 ст. 78 Конституції України встановлюється правило, за яким питання стосовно вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності регулюються виключно законами України. З цього приводу, окрім Закону України «Про статус народного депутата України», який уже цитувався, необхідно також проаналізувати частини 3 та 4 ст. 81, ч. 4 ст. 103, ч. 1 ст. 120 та ч. 2 ст. 127 Конституції України, які також регламентують принцип несумісності, повноцінне розуміння якого неможливе без аналізу усіх зазначених статей.
Стаття 79.
Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:
«Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників».
Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.
Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.
Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.
Зазначена стаття передбачає порядок складання народними депутатами України присяги на вірність Україні. Під присягою розуміють офіційну й урочисту обіцянку у вірності і належному виконанні покладених на особу обов’язків. Інститут складення присяги не є чисто формальним моментом, він тягне за собою відповідні правові наслідки. Складаючи присягу, особа офіційно обіцяє належним чином виконувати свої обов’язки впродовж усього періоду перебування на посаді. Таким чином, момент складення присяги пов’язується з моментом початку повноважень відповідної особи.
Слід зазначити, що в конституційному законодавстві деяких країн застосовується термін не «присяга», а «клятва». Цей термін за своєю суттю є синонімом присяги і означає урочисту обіцянку, яка дається при вступі на посаду в присутності визначених у конституції або законах посадових осіб, виконувати певні зобов’язання. Наразі принципової відмінностей між цими термінами не існує.
Історія присяги налічує не одну сотню років. Точно встановити час появи цього інституту неможливо, але можемо припустити, що це відбулося одночасно з появою перших державних утворень. За часів повного домінування у світі країн з такою формою державного правління, як абсолютна монархія особи, що знаходилися на державній або військовій службі, складали присягу на вірність монарху. Ця традиція залишається чинною й у сучасних монархіях як абсолютних (яких зараз залишилося не так вже й багато). Натомість, у країнах з республіканською формою (а такі у сучасному світі становлять абсолютну більшість) присяга складається перед народом як
