Будь дивом - Регіна Бретт

Преподобний Аллан Бусак із Південної Африки, який боровся проти апартеїду, якось сказав, що, коли ми постанемо перед Божим судом наприкінці життя, він запитає: «Де ваші рани?»

І переважна більшість відповість: «У нас немає ран».

А тоді Бог запитає: «Невже у вашому житті не було нічого, за що варто було б боротися?»

Урок 13

Народжуйся знову щодня

Мені зателефонували в неділю пізно ввечері, десь о пів на десяту. Жінка прокашлялась, а тоді залишила коротке повідомлення на моїй робочій голосовій пошті щодо моєї життєрадісної колонки.

«Щойно прочитала вашу статтю в недільному випуску газети. Я народилася в 1930-х. Моя мати була незаміжня, а тому відмовилася від мене і віддала до чужої родини. Краще б вона зробила аборт, бо моє життя ніколи не було щасливим. Я впевнена, що у світі є багато людей, які почуваються так само, як і я».

І все. Вона поклала слухавку.

Я прослухала це повідомлення кілька разів, щоб зрозуміти, чи не вчувається в її голосі гнів, образа або те й інше вкупі. Ця жінка сказала, що краще було б їй узагалі не народжуватися. Вона прожила понад півстоліття і стверджувала, що її життя ніколи не було щасливим.

Цікаво, як вона вимірювала щастя?

Невже вона ніколи не бачила розкішного заходу сонця, що розливається горизонтом? А сотні зір, що мигтять на чорному небі? Невже в неї не було пристрасних поцілунків?

Чи вона коли-небудь мчала на велосипеді з пагорба так, щоб у її волоссі тріпотів вітер? Заходила у ставок, щоб відчути, як м’який мул просочується крізь пальці? Невже вона ніколи не робила «снігового янгола», не читала чудового роману, не вигравала в кункен?[4]

Вона вимірює щастя моментами чи роками? Імовірно, саме роками.

Можливо, вона зібрала всі роки докупи й повідомила, що її життя — нещасливе.

Може, вона так і не змогла забути про свою образу — адже її покинула біологічна матір. Можливо, люди, які її вдочерили, були злими і змушували її страждати. Однак нікому з нас — навіть тим, хто мав обох батьків від самого народження, — не гарантовано абсолютних, беззастережних любові та щастя. Життя зовсім не таке.

Воно значно цікавіше.

Якби ми постійно були щасливими, то почувалися б нещасними. Це скидалося б на нескінченне літо. Нам би набридло сонце й блакитне небо, якби ми бачили їх щодня протягом усього року. Саме з цієї причини я й люблю Огайо. У нас тут чудова суміш: грози, завірюхи, спека, осіннє листя та гра в сніжки.

Життя кожного з нас — не ідеальне. Але якби кожен міг зібрати своє життя докупи та обміняти його на інше, більшість людей похапцем забрали б його назад. Принаймні я точно забрала б — з усім болем і страхом, з усіма моментами відчаю. І не погодилася б на щось менше.

Невже вона справді думала, що краще бути мертвою? Ця жінка казала, що краще було б їй не народжуватися взагалі. Я згадала Джиммі Стюарта, який стояв на мості у фільмі «Це прекрасне життя», готовий покінчити зі своїм. І те, як незграбний янгол Кларенс показав йому, як би сумував за ним увесь світ, коли б він учинив самогубство.

Можливо, ця жінка ніколи не робила геройських учинків — наприклад, не рятувала чийогось життя, — але ж вона в будь-якому разі вплинула на чиюсь долю за всі ті роки, що їх прожила на планеті. І навіть якщо це не так, можна почати зараз!

Я хотіла порадити їй почати життя спочатку. Якщо причиною твого болю є батьки, які тебе не любили, звернися по допомогу до психолога. Покинь таку родину і створи нову — з тими, хто тебе справді любить. Стань волонтером, щоб полегшувати біль інших людей.

Я хотіла порадити їй поговорити з Богом. А якщо Він для неї незнайомець чи злий суддя, знайти нового Бога.

Я хотіла сказати їй, що навіть тим людям, у яких були батьки, що їх обожнювали й захищали, зовсім не гарантовано щастя. Усі мрії ніколи не здійснюються. А якщо людина здійснює всі свої мрії, це зазвичай трапляється після того, як життя завдало їй чимало ударів.

Я хотіла порадити їй завдати удару у відповідь. Якщо вона ненавидить свою роботу, можна знайти іншу або принаймні змінити ставлення до тієї, що є. Якщо набрид дім, можна переставити меблі, пофарбувати стіни чи знести одну з них.

Я хотіла порадити їй переписати своє життя. Зробити в ньому капітальний ремонт. Щодня протирати табличку. Починати кожен ранок із чистого аркуша й несамовито малювати, забувши про тривогу і страх.

Але я не могла їй нічого сказати. Вона не залишила ані свого імені, ані номера телефону. Тільки часточку свого нещастя й напрочуд важливе послання: щастя — це вибір. Іноді я його не роблю. Я борсаюся в жалю до себе, у страху, злості чи смутку. І коли я це помічаю, то зупиняюсь і питаю себе: «Ти хочеш бути щасливою?»

Іноді я дивуюся, бо відповідь заперечна. Але коли я кажу «ні», то усвідомлюю, що обираю бути нещасливою. Вечірка «жалю до себе» довго не триває, адже те, коли вона скінчиться, залежить від мене. Іноді я припиняю цю вечірку, лягаючи спати раніше.

А вранці в мене є шанс народитися знову, народити саму себе. Хто не любить новонароджених немовлят? Їх не можна засуджувати — вони ідеальні.

Мій друг — католицький священик Дон Коззенс — якось завершив свою проповідь такими словами: «Ми не зламані люди, які повинні лагодити самих себе протягом усього життя; ми народжуємось цілісними й витрачаємо все життя на те, щоб це зрозуміти».

Чому б не віднаходити свою цілісність щоранку, коли дивишся в дзеркало? Вимагай те, що є твоїм по праву з моменту народження. Відкрий істину в цих прекрасних поетичних рядках від Ісаї: «Я назвав тебе на ім’я. Поглянь! Я написав тебе на своїх долонях».

А що бачиш ти, коли дивишся в дзеркало? Я хочу бачити те, що бачить Джессіка. Це маленька дівчинка, яка стала відомою завдяки відео на YouTube, у якому вона стрибає на столику у ванній кімнаті й виголошує урочисті слова