Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів

це було неможливим. У цьому разі з дня набрання вироком чинності починає спливати строк давності виконання обвинувального вироку — п’ять років (п. 3 ст. 80 КК). Якщо перебіг цього строку не переривався, то згідно з ч. 2 ст. 90 КК з моменту його закінчення одночасно погашається і судимість, тобто строк її дорівнює строку давності обвинувального вироку — п’яти рокам.

У зв’язку з широким застосуванням умовно-дострокового і дострокового звільнення від покарання, а також заміни покарання більш м’яким виникає запитання: як обчислювати в цих випадках строк погашення судимості? Закон вирішує і це питання. У ч. 3 ст. 90 КК встановлено, що, якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення від відбування покарання (основного і додаткового). Відповідно до ч. 4 тієї ж статті, якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого покарання, але з моменту відбуття більш м’якого покарання (основного і додаткового). У цих випадках тривалість строку погашення судимості обчислюватиметься, виходячи з фактично відбутого до моменту звільнення покарання.

Якщо зазначені у ст. 90 КК строки спливають без їх перерви вчиненням нового злочину, то особа вважається такою, що не має судимості. Проте якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинює злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК строк погашення судимості переривається. У цьому разі він починає спливати заново (із самого початку) після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. Таким чином, з цього моменту одночасно спливатимуть два строки погашення судимості: за перший і за другий злочини. Ці строки спливають паралельно (не складаються і не поглинаються) і закінчуються кожний самостійно залежно від їх тривалості.

§ 3. Зняття судимості

1. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості постановою суду. При знятті судимості на відміну від її погашення перебіг встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Необхідно, щоб це питання було розглянуто судом. Закон не зобов’язує, а тільки надає суду право на основі конкретних, передбачених у законі умов, зняти з особи судимість.

2. Зняття судимості можливе лише до закінчення строків погашення судимості, передбачених у ст. 89 КК. Тому воно завжди є достроковим.

Для зняття судимості згідно зі ст. 91 КК необхідні такі умови: 1) відбуття особою покарання тільки у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2) закінчення не менше половини строку погашення судимості, передбаченого в ст. 89 КК; 3) встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Для дострокового зняття судимості необхідна сукупність цих умов. Якщо суд установить наявність цих умов, він постановляє про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості.

Якщо суд не вважає за можливе зняти судимість, то особа продовжує вважатися судимою і зазнавати пов’язані з цим обмеження до повного закінчення передбачених законом строків погашення судимості.

Відповідно до ч. 3 ст. 91 КК порядок зняття судимості встановлюється КПК України (ст. 414).

Контрольні запитання

1. Що таке судимість?

2. Які негативні наслідки тягне за собою судимість?

3. Яка мета інституту судимості?

4. Що таке погашення судимості?

5. Що таке зняття судимості?

6. Чим відрізняється погашення судимості від її зняття?

7. Які наслідки погашення та зняття судимості?

Розділ ХХІ Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

У розділі XIV Загальної частини КК передбачено два види примусових заходів: 1) примусові заходи медичного характеру (статті 92-95) та 2) примусове лікування (ст. 96). І ті й інші за своєю природою є заходами лікування і застосовуються тільки до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом, і страждають на певні хвороби.

І примусові заходи медичного характеру, і примусове лікування призначаються судом, але вони не є покаранням, оскільки не містять кари. Їх метою, як визначив Пленум Верховного Суду України в постанові від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування»[80], є вилікування чи поліпшення стану здоров’я осіб, що потребують застосування таких заходів, та запобігання вчиненню ними нових суспільно небезпечних діянь, передбачених у КК.

Разом з тим примусові заходи медичного характеру і примусове лікування різняться за підставами застосування та колом осіб, до яких вони можуть бути застосовані.

§ 1. Примусові заходи медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, у спеціальний лікувальний заклад (ст. 92 КК).

Підставою застосування примусових заходів медичного характеру є: 1) вчинення суспільно небезпечного діяння, ознаки якого передбачено в статтях Особливої частини КК (п. 1 ст. 93 КК), або злочину (пп. 2 та 3 ст. 93 КК); 2) наявність у особи психічного захворювання; 3) визнання судом особи такою, що становить небезпеку для себе чи інших осіб.

Відповідно до ст. 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом лише до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну