Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів

Відповідно до п. 11 постанови від 26 квітня 2002 р. № 2 при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання щодо засудженого, покарання якому було пом’якшено згідно з актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюватись, виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду. Згідно з п. 12 тієї самої постанови, якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положення ч. 3 ст. 81 КК. У цьому разі під урахуванням положень ч. 3 ст. 81 КК мається на увазі визначення частки покарання, яку належить відбути, на рівні найбільшої її частки, яку належить відбути за один зі злочинів, що входять у сукупність.

Із самої назви видно, що даний вид звільнення від покарання є умовним, а саме: до поведінки особи, яка звільняється, висувається вимога не вчинити будь-якого нового злочину під час строку, який залишається від моменту дострокового звільнення від подальшого відбування покарання і до моменту, в який мало б завершитися відбування особою цього покарання. Інакше кажучи, невідбута частина покарання фактично перетворюється для звільненої особи на своєрідний іспитовий строк, під час якого єдиною кримінально-правовою вимогою до поведінки звільненого від покарання виступає невчинення ним будь-якого нового злочину.

Характер цього виду звільнення від відбування покарання є факультативним — за наявності передумов і підстав такого звільнення суд має право, але не зобов’язаний його здійснити.

Кримінально-правові наслідки умовно-дострокового звільнення від відбування покарання залежать від характеру поведінки особи протягом зазначеного іспитового строку і можуть бути як сприятливими для особи, так і несприятливими.

Сприятливі кримінально-правові наслідки полягають у тому, що у разі позитивного закінчення іспитового строку особа остаточно звільняється від відбування невідбутої нею частини покарання (більше не буде її відбувати), а строк погашення судимості для такої особи обчислюється не з моменту, коли мало закінчитися відбування нею покарання, а з моменту, коли її було умовно-достроково звільнено від відбування цього покарання. Про позитивне закінчення іспитового строку свідчить невчинення особою упродовж строку невідбутої частини покарання будь-якого нового злочину. Будь-яка інша поведінка особи упродовж цього строку (в тому числі пов’язана з вчиненням адміністративних правопорушень, іншими антисоціальними проявами, які, однак, не є злочинними) не може свідчити про те, що його закінчення не є позитивним.

Несприятливі кримінально-правові наслідки полягають у тому, що у разі вчинення особою упродовж строку невідбутої частини покарання будь-якого нового злочину їй буде призначене покарання за правилами сукупності вироків (ст. 71 КК): до покарання за новий злочин суд повинен буде приєднати повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком, тобто ту частину покарання, від відбування якої особу було умовно-достроково звільнено.

Поняття заміни невідбутої частини покарання більш м’яким визначається на підставі положень ст. 82 КК. Під заміною невідбутої частини покарання більш м’яким розуміється звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому вироком суду одного виду покарання шляхом заміни невідбутої частини цього покарання іншим, більш м’яким видом покарання. Питання застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким роз’ясняються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2.

Передумовою заміни невідбутої частини покарання більш м’яким є фактичне відбування засудженою особою основного покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. Особа, яка відбуває інший вид основного покарання, не підлягає звільненню від його подальшого відбування шляхом заміни його невідбутої частини іншим, ільш м’яким видом покарання. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 82 КК у разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. За роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України таке звільнення від додаткового покарання є безумовним (абз. 2 п. 7 постанови від 26 квітня 2002 р. № 2).

Підстава заміни невідбутої частини покарання більш м’яким складається із двох елементів, кожен з яких є обов’язковим.

Першим елементом підстави (так званим матеріальним елементом) — відповідно до ч. 3 ст. 82 КК є те, що засуджений повинен стати на шлях виправлення, тобто в процесі відбування покарання у засудженого мають проявитися ті риси, подальший розвиток яких призведе до мінімалізації можливості вчинення ним нового злочину. Проте для закріплення і розвитку вже досягнутого результату ще вимагається подальше відбування засудженим покарання, хоча і більш м’якого порівняно з тим, яке він відбував досі. Досягнення такого стану слід відрізняти від випадків, коли засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці вже повністю довів своє виправлення — такий стан є елементом підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Другим елементом підстави (так званим формальним, або формалізованим, елементом) згідно з ч. 4 ст. 82 КК є відбуття засудженим певної частини призначеного йому покарання. Розмір цієї частини залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, форми вини, з якою цей злочин вчинено, наявності рецидиву та деяких інших чинників. Частини покарання, які належить відбути для наявності даного елемента підстави, диференційовані за тими самими ознаками, що й при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання, однак у цьому разі вони є меншими. Зокрема, для наявності цього елемента підстави звільнення особа повинна відбути:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який її було засуджено до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.