Співучасть у злочині - Ігор Іванович Митрофанів
Крім того, питання суб’єктивного інкримінування тісно пов’язані із закріпленням у ч. 1 ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 2 КК України принципу презумпції невинуватості, а у ст. 23 КК України — поняття вини[87].
Таким чином, фактичний аналіз вчиненого має відбуватися у свідомості кожного співучасника як аналіз злочину, вчиненого спільними зусиллями декількох осіб. Саме тому інтелектуальний момент умислу кожного співучасника, крім усвідомлення протиправності своєї поведінки, включає усвідомлення того, що його дії є лише елементом загальної діяльності винних і його особиста участь у злочині (злочинній групі) усвідомлюється іншими співучасниками, чи, принаймні, хоча б одним із них. Тому, на наш погляд, найприйнятнішою слід визнати точку зору, відповідно до якої взаємна поінформованість співучасників злочину є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони співучасті.
Вирішення питання про сумісність залежить від встановлення не тільки об’єктивних, але й суб’єктивних моментів. Встановлення сумісності не завдає труднощів, коли між співучасниками є змова на вчинення злочину. Однак це ускладнюється за її відсутності. У цих випадках тільки аналіз діяльності кожного співучасника, що зумовило настання шкідливих наслідків, спільно з аналізом діяльності інших співучасників дозволить встановити наявність або відсутність психічного зв’язку, необхідного для визначення сумісності. Зміст психічного зв’язку (суб’єктивний момент сумісності) характеризується усвідомленням кожним співучасником діяльності інших осіб і прагненням досягнення злочинного наслідку в результаті загальних зусиль[88].
Отже, взаємна погодженість волевиявлення співучасників як суб’єктивна ознака співучасті полягає в тому, що особи виражають взаємний намір і бажання брати участь у вчиненні злочину. У цьому й полягає суб’єктивне вираження спільності, як психологічний зв’язок співучасників, що характеризує спільність їх діяльності із суб’єктивної сторони.
Погодженість, угода — це змова, з якої фактично й починається співучасть. Змова може бути попередньою, тобто домовленість на вчинення злочину, що відбулася між співучасниками до початку злочину, а також у процесі вчинення злочину до його закінчення. Другим елементом умислу, крім бажання приєднання своєї поведінки до злочинної діяльності інших, є бажання настання злочинного наслідку від об’єднаних зусиль.
Можливість співучасті лише в умисному злочині припускає свідомість особою всіх ознак, що утворюють склад злочину, у вчиненні якого вона бере участь. Однак у своїх діях співучасники злочину можуть керуватися різними мотивами й метою. Так, якщо в законодавчому описі складу злочину міститься вказівка на мотив і мету, то вони повинні усвідомлюватися всіма співучасниками.
В іншому випадку виключається спільність діяльності як найважливіша ознака співучасті, що спрямована на досягнення єдиної для співучасників мети. Так, якщо організатор з метою вчинення вбивства громадського діяча для припинення його політичної активності ввів в оману виконавця злочинного акту щодо справжніх мотивів убивства, то дії зазначених суб’єктів мають кваліфікуватися за різними статтями Особливої частини КК України: виконавця — за відповідною частиною ст. 115 КК України; організатора — за ст. 112 КК України з посиланням на ч. 3 ст. 27 КК України.
Таким чином, співучасть у злочині як особливий різновид злочинної діяльності відповідно до чинного законодавства України про кримінальну відповідальність характеризується такими ознаками:
1. Участь двох або більше осіб у вчиненні злочину (причому такі особи мають загальні ознаки суб’єкта злочину).
2. Спільність діяльності винних, що припускає:
а) кореляційний зв’язок між співучасниками (обумовленість діяння одного співучасника злочинною поведінкою іншого);
б) об’єднання спільних зусиль співучасників на досягнення єдиного злочинного наслідку;
в) необхідний причинний зв’язок між злочинною діяльністю кожного із співучасників і злочинним результатом, що наступив.
3. Умисний характер спільної діяльності, що знаходить своє відображення у взаємній поінформованості і єдиному намірі співучасників вчинити злочин спільно.
Розділ 2. Види співучасників. Форми співучасті у злочині2.1. Види співучасників злочину
У ст. 27 КК вказано коло осіб, які визнаються співучасниками вчинення злочину. Так, співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.
В основу такого розподілу покладено об’єктивні критерії — ступінь і характер участі кожного з них у вчиненні злочину. Ступінь участі — це інтенсивність діяння кожної з осіб, які діють спільно, щодо виконання своєї ролі у вчиненні злочину. Характер участі визначає функціональну роль кожного співучасника у спільному злочині. У певних випадках при одній і тій самій функціональній ролі особи ступінь її участі у вчиненні злочину може бути різним.
Модель організованої злочинної організації, на думку деяких учених, можна представити у вигляді своєрідної піраміди.
Так, на верхівці пірамідальної структури злочинної організації перебуває керівник («дон», «батько»). Керівництво організацією він здійснює за допомогою свого радника, який контактує з керівниками загонів («капітанами», «бригадирами»). У підпорядкуванні останніх можуть бути керівники груп («лейтенанти»). Вони безпосередньо керують діяльністю рядових членів угруповання («биків», «торпед»). Діяльність груп, як правило, спеціалізована — одні займаються вимаганням, другі — наркобізнесом, треті
