Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля
Отже, однією з перших і найбільш важливих частин світу, до якої людство визначало своє відношення, була природа. Філософія, відбиваючи світоглядні запити, з самого початку також звертає свою увагу до природи. Категорія буття допомогла нам попередньо усвідомити таку просту річ: перш ніж людина осягне думкою своє відношення до світу, вона повинна мати світ в наявності, тобто сущим. І ми прагнули осмислити всі можливі відтінки «буття». Серед форм буття, які не залежать від нашої свідомості, що існували і можуть існувати незалежно від людського втручання, є й природа.
У філософії поняття природи вживається у декількох смислах. У широкому природа є те ж саме, що і матерія. Різниця між цими поняттями полягає тільки в акцентах: коли ми говоримо «природа», то маємо на увазі всю множину і різноманітність матеріальних об’єктів, процесів і властивостей у їх наявному виді. Коли ж ми говоримо «матерія», то хочемо підкреслити (ще доволі абстрактно) лише об’єктивність як сутнісну сторону існуючого. Широкий смисл природи охоплює собою і суспільство. Такий смисл, може, й не є надто продуктивним, але його слід нагадати, бо і «матерія», і «природа» - то є конечні поняття конкретних наук.
У більш вузькому значенні «природа» є безпосереднім об’єктивним середовищем, в якому розгортається людська історія, те, з чим стикається людина повсякчасно. Останній смисл найбільш уживаний, однак є й ще один додатковий смисл «природи». Він виникає тоді, коли ми хочемо підкреслити сутність чогось. Так говорять про «природу людини», «природу краси» тощо. Але це вторинне, похідне значення.
Усі названі смисли мають довгу історію. Стародавні греки користувались також доволі універсальним терміном «φύσίς», а римляни «natura». «Natura» походить від nascendo (народжуватись, виникати, рости). Первинне значення «φύσίς» теж є зростання і те, що виросло протягом зростання. Проте М. Гайдегер стверджував, що «φύσίς» скоріше розумілось греками як «самови- никаюче панування сущого в цілому», а філософія то є осмислення панування сущого, яке саме собою виникло. Від такого пануючого сущого, що виникло саме по собі, вони відрізняли суще, яке виникає з «τέχνή», тобто від людської діяльності. Вже з цього видно, що здавна філософи могли усвідомлювати природу як те, що протистоїть людині і є доволі грізною силою, яку слід осягнути спочатку хоч би думкою.
Розвиток науки і філософії поглибив і значно урізноманітнив знання людства про оточуючий світ. Так, Арістотель, прийнявши піфагорове уявлення про землю як кулю, додав навколо неї кришталевий купол з зірками. Землю Арістотель поставив у центр Всесвіту. Через 500 років потому Птолемей (90-160) створює модель, за якою Земля є нерухомим центром Всесвіту, а Сонце та планети рухаються навколо неї. У XVI ст. Микола Копернік (1473-1543) змінює цю картину на геліоцентричну, а Джордано Бруно (1548-1600) дещо пізніше вводить ще й ідею нескінченності природи і незліченності світів, Галілео Галілей (1564-1642) обґрунтовує думку про схожість небесних і земних тіл, Ісак Ньютон (1643-1727) формулює закон всесвітнього тяжіння. Завершеність і досконалість механіки надихнули Іммануіла Канта на розробку гіпотези про походження сонячної системи з первинної туманності завдяки гравітаційним процесам, і це дало йому змогу проголосити в одному з творів: «Дайте мені матерію, і я побудую з неї Всесвіт!».
Пізнання природи як Всесвіту досягло сьогодні великих успіхів. У природознавстві під Всесвітом (або Метагалактикою) розуміють найбільшу природну сферу, доступну нам для спостереження і дослідження. Відомо, що Земля (її середній діаметр дорівнює приблизно 12,7 тис. км) - планета Сонячної системи (діаметр цієї системи - 10 млрд. км), Сонце входить до нашої Галактики (від грец. γάλακτίκος - молочний), що є частиною Метагалактики. Так званий Молочний шлях, який кожний спостерігав на зоряному нічному небі, і є нашою Галактикою. Складається вона з близько 150 млрд. зірок (зоріючих плазмових куль), галактичних туманностей (гази і частки пилу), космічних променів (потік стабільних часток високих енергій), магнітних полів, випромінювання (фотонів). За формою Галактика нагадує диск, діаметр якого наближається до 100 тис. світлових років, а товщина - до 1500 світлових років. Нагадаємо, що світловим роком називають відстань, яку проходить світловий промінь за рік, рухаючись зі швидкістю 300 тис. км за секунду. Відстань від Сонця до центру Галактики складає 30 тис. світлових років, тобто воно знаходиться на периферії Галактики недалеко від її екваторіальної площини. Оскільки Сонце разом зі своїми планетами існує близько 5 млрд. років, то воно за час еволюції здійснило приблизно 25 обертів навколо осі обертання Галактики. Швидкість руху Сонця по коловій галактичній орбіті досягає 250 км за секунду, його повний оберт здійснюється за 200 млн. років.
Наука дійшла висновку, що Всесвіт, про який іде мова, має початок і кінець. У 1965 р. було відкрите реліктове випромінювання (як незмінний фон у будь-якій точці Всесвіту). Десь 15 млрд. років тому вся речовина і енергія, що складають Всесвіт, були сконцентровані в точці, яка не мала виміру. Після цього стався вибух («big bang», як його назвав Ф. Хойл). Почалася еволюція Всесвіту, що мала різні темпи в різних фазах. Перша фаза - інфляційний Всесвіт, тобто такий, який роздувається. Це період між 10-43-1035 секунд після моменту «Великого вибуху». У цей час Всесвіт був у вакуумоподібному стані й еволюція йшла надзвичайно швидко. Вважається, що в першу мить він був багатомірним у просторово-часовому відношенні (10-11 вимірів), а потім став 3-х вимірним. Здійснювалось це шляхом розширення Всесвіту у трьох звичайних вимірах і згортання в інших. На сьогодні радіус Всесвіту складає десь близько 1037 см. Процес розбігання галактик від первинного вибуху продовжується до сих пір.
Сонце підкоряється законам розвитку звичайних зірок. Десь через 10 млрд. років воно перетвориться на червоного
