Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. - Колектив авторів

Коментована стаття встановлює строки проведення різних видів перевірок.

Тривалість документальних планових перевірок не повинна перевищувати тридцяти робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — десяти робочих днів, інших платників податків — двадцяти робочих днів.

Продовження строків проведення документальних планових перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш, як на п’ятнадцять робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — не більш, як на п’ять робочих днів, інших платників податків — десять робочих днів.

Тривалість документальних позапланових виїзних перевірок не повинна перевищувати п’ятнадцять робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — п’ять робочих днів, інших платників податків — десять робочих днів.

Продовження строків проведення документальних позапланових виїзних перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на десять робочих днів для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — не більш, як на два робочих дня, інших платників податків — п’ять робочих днів.

Тривалість фактичних перевірок не повинна перевищувати десять діб.

Продовження строку фактичних перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш, як на п’ять діб.

Підставами для подовження строку фактичної перевірки є:

1) заява суб’єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки);

2) змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб’єкта господарювання та/або його господарських об’єктів.

Проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки великого платника податків може бути зупинено за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Зупинення документальної виїзної планової та позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.

При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує тридцять робочих днів, а у випадку необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, що пов’язані з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів, перевірка може бути зупинена на строк.

Загальний термін проведення перевірок, визначених у пунктах 200.10 та 200.11 статті 200 цього Кодексу, з урахуванням установлених цим пунктом строків зупинення не може перевищувати шістдесят календарних днів.

83.1. Для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є:

83.1.1. документи, визначені цим Кодексом;

83.1.2. податкова інформація;

83.1.3. експертні висновки;

83.1.4. судові рішення;

83.1.5. виключено;

83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Суспільство та законодавство ставлять перед органами державної податкової служби завдання, при здійсненні яких має бути досягнута максимальна ефективність і результативність діяльності, а також реалізація інтересів держави.

У коментованій статті йдеться про підстави для висновків посадових осіб під час проведення перевірок. Під час проведення перевірок суб’єктів господарювання з питань дотримання норм податкового законодавства посадові особи органів державної податкової служби керуються Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про державну податкову службу», іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Нормою даної статті визначено підстави для висновків за результатами перевірок, серед яких на першому плані стоять документи, визначені Податковим кодексом.

Під документом слід розуміти засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності, пов’язані з оподаткуванням. Податковий документ — це будь-яке джерело інформації з питань нарахування обчислення та сплати податків, зборів та обов’язкових платежів.

Поняття «документ» є центральним та фундаментальним у понятійній системі документознавства. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що слугують об’єктами практичної діяльності створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, збереження, пошуку, поширення та використання документної інформації в суспільстві.

На міжнародному рівні загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблене та затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації (ІБО).

Згідно зі стандартом ІБО інформація може бути записана будь-яким способом фіксування відомостей, за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звука і т. п. Таке визначення дозволяє перерахувати до документів усі матеріальні об’єкти, які можуть бути використані для передавання податкової інформації.

В Україні офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в деяких Державних стандартах (ДСТУ):

ДСТУ 2392-94: «Документ — записана інформація, яка може розглядатися як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності».

ДСТУ 3017-95: «Документ — матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі».

ДСТУ 2732:2004: «Документ — інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі».

У статті 27 Закону України «Про інформацію» зазначається, що «Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання,