Чому люди тупі? Психологія дурості - Жан-Франсуа Марміон
Ефект гало: хто вкрав яйце, вкраде й курку
У тебе гарні очі… Отож ти маєш бути милим, розумним, чесним і добре пахнути під пахвами. Абсурд? Визнання однієї позитивної характеристики в людини схиляє до приписування їй багатьох інших. У школі фізично привабливіший учень легше отримуватиме хороші оцінки, тому що його вважатимуть обдарованішим і сумліннішим. Так, це жахливо. Особливо, коли сам ти не красень.
Ж.-Ф. М.
Дурість і когнітивні упередження
Єва Дрозда-Сенковська, професорка соціальної психології в університеті Париж-Декарт
Подібно до більшості авторів, які писали про дурість, я почну з признання. Я погодилася написати цю статтю під час дуже жвавої суперечки з друзями, хоча запропонована назва мені не подобалась. Тому що, ставлячи поруч «дурість» і «когнітивні упередження», ми наражаємось на ризик їхнього поєднання.
Дві думки чітко вимальовувались у мене в голові.
Перша про те, що дурість — це термін, який слугує для кваліфікації дії чи висловлювання у зневажливішій формі, ніж «глупство». Отже, ця характеристика мусила би мати потужну регулятивну владу (якщо ми його застосовуємо щодо інших), і особливо — саморегулятивну (якщо ми його застосовуємо до себе). Якщо я кажу собі, що вчинила дурість, то зазвичай не маю жодного бажання її повторювати. Мені соромно! Сила цього слова мене зацікавила. Проте, оскільки французька мені не рідна, я не відчувала в слові «дурість» (connerie) тієї ж брутальності, яку мені дуже швидко пояснили щодо слова «дурень» (con). І проте, в моєму середовищі, дуже педантичному щодо вибору слів, часто говорять «яка дурість!»…
Друга думка — це переконання, що когнітивні упередження в жодному разі не можна кваліфікувати як дурість. Вони означають різноманітні схильності в сприйманні інформації та в міркуваннях, що призводять до наших численних відступів від правил логіки, теорії ймовірності тощо. Це дуже практичні «спрощення» чи «короткі замикання», які, справді, іноді, хоч і не завжди, приводять нас до помилок. Упередження в сприйманні інформації не означають брак розуму. Вони свідчать про надзвичайну силу наших навичок мислення, сформованих на службу дії, а не заради «чистих» роздумів. У цьому сенсі упередження свідчать про майже хронічне недовикористання наших можливостей, знань і умінь. Ми не усвідомлюємо наші упередження в момент дії, навіть якщо знаємо про них, і головне — визнаємо постфактум. Для тих, хто їх вивчав, вони свідчать про моменти відключення сумніву, та не про нездатність до сумніву.
Дурість і провісні судження
Візьмімо приклад провісних суджень. Їхнє значення очевидне. Без них наше існування було б важким, ба й неможливим. І все ж, попри це чи саме тому, ми часто формулюємо їх, нехтуючи важливою інформацією, а дослухаючись натомість до теоретично значно менш важливої. І, на додачу, ми не усвідомлюємо власного незнання, себто помиляємось, вважаючи, що маємо рацію. Отож на перший погляд ми не надто далекі від дурості.
Ось завдання, як кажуть, про «адвокатів та інженерів». Уявіть: вам розповідають, що психологи опитали сімдесятьох інженерів і тридцятьох адвокатів. Далі вони заповнили картки, що підсумовують відповіді усіх ста опитаних. Ви берете наздогад одну з цих карток і читаєте в ній таке: «Жан — чоловік тридцяти дев’яти років. Він одружений і має двох дітей. Бере активну участь у політичному житті громади. Захоплюється колекціонуванням рідкісних книжок. Любить змагання, дискусії, прекрасний оратор».
Переважна більшість роблять висновок, що з імовірністю 90 % Жан — адвокат, а не інженер. Але правильна відповідь — 30 %. Чому? Щоб оцінити імовірність того, що Жан адвокат, нам потрібна інформація двох видів: перша — про загальну імовірність адвокатів у добірці, а інша — щодо імовірності того, що перелічені в картці характеристики властиві адвокату. Перший тип інформації нам надано: в добірці зі ста осіб є тридцять адвокатів, отож імовірність того, що Жан — адвокат дорівнює 30 %. Другий тип інформації нам не наданий. Теоретично з цим невідомим можливі два підходи, або ми вважаємо:
1) що, оскільки цю інформацію не надано, вона не важлива;
2) що йдеться про «константу», тобто перелічені в картці характеристики з однаковою імовірністю притаманні як адвокатові, так і інженеру; знання чи незнання про цю імовірність нічого не змінюють.
Звісно, дуже мало хто вдається до таких міркувань. І, як наслідок, у Жана є все, щоб бути адвокатом; про інженера говорили б інше! Таке переконання призводить до того, що «невідоме» стає добре «відомим». Справді, Амос Тверські з Деніелом Канеманом навмисно сформулювали опис Жана, щоб створити враження, ніби йдеться про адвоката. Цей текст перегукується з поширеним стереотипом щодо адвокатської професії. Утім, це не заважає замислитися над тим, як легко більшість із нас потрапляє в цю пастку й віддає перевагу інформації в описі, що, так би мовити, «олюднює», всупереч інформації про імовірність апріорі. Коли не вдаватись у подробиці, цілком очевидно, що переконання у вірогідності нашого стереотипу про адвокатів відіграє тут велику роль. Якщо не піддавати його сумніву й порівняти цей стереотип з характеристиками Жана, одразу помітно, що в нього «типові» для адвоката характеристики, що він дуже «репрезентативний» для цієї категорії. Отак у нас з’являється майже стовідсоткова певність, що він адвокат, а не інженер, хоч адвокати й у меншості в цій вибірці. У наукових термінах ми скажемо, що евристика репрезентативності лежить в основі упередження, котре приводить, у цьому випадку, до нехтування інформацією про апріорну ймовірність та видбору на користь інформації, що індивідуалізує (опис). Подібно до інших евристик, евристика репрезентативності являє собою економічне розумове спрощення. Вона дозволяє нам сформулювати оцінку, звісно, теоретично хибну, але прийнятну, тому що її поділяють багато людей. Застосування цієї евристики, до якої ми вдаємось, не усвідомлюючи того, дозволяє спростити проблеми, що постають перед нами, і позбутися непевності, яка їх характеризує. Проте, як ми щойно побачили, ці переваги мають свою ціну!
Дурість і гіпотетично-дедуктивний метод
Чи можна вважати цей приклад упередженого провісного судження ілюстрацією дурості в сенсі демонстрації інтелектуального самовдоволення? Не думаю, я й далі переконана, що йдеться про один з численних проявів браку сумніву, який змушує нас шукати радше підтвердження, ніж спростування своїх ідей. Щоб ліпше зрозуміти цю тенденцію, розгляньмо задачу «2, 4, 6» Пітера Васона.
