Чому люди тупі? Психологія дурості - Жан-Франсуа Марміон
Публічно дезавуйований цим Нобелєм економікус нині занепадає, звільнивши сцену для нової дисципліни, поведінкової економіки, дуже потрібної надто в наш час кризи, коли відкинуті традиційні моделі економіки. Цього разу наші міркування й наші рішення вивчають не в штучних ситуаціях, а в імовірних, перенесених в експериментальну ситуацію. І результат для нас невтішний! Скільки упереджень! Ми всі мислимо й ухвалюємо рішення дуже короткозоро. Відтак полювання на наші помилкові думки стало олімпійським видом спорту в соціальній та когнітивній психології, а також у нейронауках, і результати постійно руйнують міф про людську раціональність. Наприклад, психолог Соломон Аш довів, що схильність до конформізму змушує нас заперечувати те, що ми безпосередньо сприймаємо. Якщо ми єдині з групи визнаємо, що лінії мають однакову довжину, ми свідомо будемо вдаватися до самообману, щоб добровільно пристати до думки решти.
Однак 2005 року дослідник Ґреґорі Бернс з університету Еморі в Атланті повторює дослід Аша під контролем МРТ. Що ж він бачить? Що, коли ми відмовляємось вірити в очевидне, активується не та частина нашого мозку, яка спеціалізується на когнітивних конфліктах, а лише частина, відповідальна за просторове сприйняття.
Судження інших трансформує наше сприйняття ліній, і те, що нам здавалось неправильним, відтак стає правдою і більше не створює нам проблем. Мораль: помилка — не просто поверхове судження, вона змінює навіть наше сприйняття реальності. Вона засліплює. Принаймні викликає аберацію зору. Розумному, як кажуть, досить!
Літератури про наші сердешні упередження й сумні евристики рясно. Іноді, щоб застерегти нас: «Годі обманюватись!»[32] (Arrêtez de vous tromper!) — б’є на сполох швейцарський письменник Рольф Добеллі, сподіваючись навчити нас оминати пастки буденних міркувань, надто якщо їх розставляють економісти й журналісти…
Обманюйся, магайбі
А одна журналістка, Катрін Шульц, обняла протилежну позицію в своїй книжці «Шукайте помилку! Чому вигідно помилятися»[33]: ми помиляємось, то й що? Тільки від нас залежить, чи навчать нас наші помилки, які можуть бути креативними й повчальними. Отож суперечка вже цікавить не тільки психологів і економістів. То що нам робити: радіти нашому раціоналізму, впадати у відчай через наше глупство чи привітати наші слабкості як шанс? Імовірно все разом.
У своїй останній книжці, «Мислення швидке і повільне»[34], Деніел Канеман — знову він — відзначає, що ми розмірковуємо з двома швидкостями.
Та, яку нобелівський лауреат називає «система 1», — прерогатива евристик. Це автопілот. Ми думаємо погано, але швидко, під впливом емоцій робимо максимум з того, що маємо під носом, і переходимо до іншого. Ми категоризуємо світ нашвидкуруч, карикатурно, похапцем… Дуже часто це спрацьовує, але часом — ні. Тоді настає черга системи 2. Потужна, точна, досконала, вона здатна до розумових вправ вищого рівня. Її не обдуриш. На галай-балай вона ненавидить. Вона включається, хоч і неквапно. У неї єдиний недолік: вона лінива. Поки жвава система 1 веде човен сяк-так за течією подій, система 2 дає їй рулити. Аж ось трапляється коловорот, вона зволяє стати до керма… але монополізує увагу, споживає багато енергії. За якість доводиться платити! Одним словом, завдяки системі 2 якщо ми хочемо добре поміркувати, то можемо. Трошки. Але ми майже ніколи не хочемо.
І навіть тоді ми ніколи не досягаємо непогрішності холодної формальної логіки. Герберт Саймон, також нобелівський лауреат з економіки (але 1978 року), вважав, що ми наділені раціональним мисленням, звісно, але «обмеженим». Саме тому, до речі, наш вид вижив.
Коли б наші предки мали прибрати позу Роденового «Мислителя», перш ніж вирішити, що треба вшиватися від хижака чи ворога, людство вже давно вимерло б! Треба було, щоб існувала система 1, хоч і швидка на помилки.
Але здатністю розмірковувати про неї й аналізувати її недоліки ми завдячуємо паралельному розвитку системи 2, цього дорогого делікатесу, який слід споживати потрошку. Сувора логіка не є нашим природним елементом, натомість ми наділені численними регістрами мислення недосконалого, але пристосованого до нашого становища, що дозволяє нам вижити в складному, нестабільному й непевному середовищі.
Отож так, людині властиво помилятись. У тому сенсі, що помилкам ми, ймовірно, завдячуємо почасти нашою людяністю…
Нехай правосуддя робить свою справу (перетравлення)
Одразу після перерви на обід чи просто після перерви судді з виконання покарань задовольняють 65 % прохань про умовне звільнення. Пізніше вони поступово суворішають, аж до того, що відмовляють майже всім гуртом. Після наступної перерви знову повертаються до порогових 65 % милосердних вироків. Це засвідчив аналіз близько тисячі рішень восьми ізраїльських суддів[35]. Залежно від того, голодні судді чи наїдені, вони зроблять вас білим або чорним.
Ж.-Ф. М.
Ключові слова
Природна логіка Брена
Ми перекладаємо елементи проблеми в пропозиційну логіку, тобто в абстрактні формулювання, поза контекстом і незалежні від нашого досвіду, на зразок: якщо А, то Б; А, отже, Б (випадок modus ponens у логіці). Або ще: якщо А, то Б; неправильно Б, отже, неправильно А (modus tollens) тощо.
Теорія прагматичних схем міркування Ченга і Голіока
Ми міркуємо на підставі знань, здобутих на досвіді, та в умовній формі (на зразок «якщо… то…»). У такому-то контексті якщо це, то те або ні (наприклад, якщо машина швидко їде, то я не переходжу).
Теорія ментальних моделей Джонсона-Лерда
Ми міркуємо не на підставі простих логічних правил, а на підставі уявлень, які ілюструємо прикладами чи контрприкладами.
Критика на адресу чистого резонера
Міфічний гомо економікус, за означенням, мав діяти відповідно до чистої логіки. Він міркував дедуктивно, себто брав вихідні припущення (передумови), представлені як певні, й робив з них такий же певний висновок. Таким чином, його батьки-теоретики зовсім не зважали на інші способи міркування, які ми цілком природно практикуємо, як-от індукцію, коли доводиться висновувати загальну закономірність на підставі часткових спостережень, себто в непевності. Це те,
