Чому люди тупі? Психологія дурості - Жан-Франсуа Марміон
А хоч би ми й хотіли завжди міркувати дедуктивно, все одно не змогли б. Просто тому, що рідко маємо абсолютно певні передумови, щоб підперти наші міркування: «Відомо було про людей, здатних давати собі раду в непевності, але це вважали винятком, — веде далі Жан-Франсуа Боннефон. — Згодом дослідники дедалі більше почали свідчити, що все навпаки, що вправи з дедукцією, обробка певної інформації вторинні в щоденних міркуваннях. Справжня первинна здатність — це управлятися з невизначеністю, а дедукція — тільки крайній випадок. Коли вмієш міркувати в непевності, можеш і з певністю: хто здатний на велике, здатний і на мале. Звідси й сучасні теорії, що намагаються пояснити радше більше, ніж менше…» Нереалістичні теорії, в яких ми постаємо безтілесними істотами, такими, що не цікавляться своїми помилками, оманами наших міркувань: в ідеальному світі гіпотези, базовані на нашій чистій раціональності, були б бездоганними, як французький сад. У реальному ж житті вони були деревом, за яким ховалися джунглі.
Ж.-Ф. М.
Ярмарок упереджень (і евристик)
Є десятки всіляких способів мислення, і ми їх усі практикуємо! Ось кілька упереджень (помилок судження) і евристик (автоматичні й приблизні висновки, але не обов’язково неправильні), чітко виявлених науковою психологією.
Евристика репрезентативності: випадок Лінди
Велика класика тандему Канеман/Тверські. Лінді тридцять років, вона розумна, незаміжня й має активну громадську позицію. Що ймовірніше? Що вона працює в банку? Феміністка? Чи працює в банку й феміністка? Ми майже всі схиляємось до третього варіанту, найімовірнішого, на нашу думку, з огляду на те, що, як нам здається, ми знаємо про банківських службовців і феміністок. Але це нелогічно, бо, хоч які в Лінди характеристики, з погляду статистики «Лінда — це» завжди буде імовірнішим за «Лінда — це і це».
Евристика прив’язки/корегування: поганий орієнтир у тумані
Витягніть навмання номер, потім оцініть кількість держав-членів в ООН. Що більшим буде номер, який ви витягли, то вищою буде ваша оцінка кількості членів ООН (саме так, доведено досвідом!). Сумніваючись, ми робимо оцінку на підставі репера, опорної точки, нехай випадкової, хоч вона й не має жодного зв’язку з нашим питанням. Якір, який парадоксально змушує нас відхилятися до нього, а не до правди.
Евристика доступності: найгаласливіший має рацію
Ми екстраполюємо, виходячи зі спогаду, який найсильніше вразив нашу уяву, або просто найсвіжішого. Шизофреник здійснив убивство? Інформація закарбовується в нашій пам’яті, і якщо ми нічого не знаємо про шизофренію, то робимо з неї висновок, що всі шизофреники небезпечні. Про потяги, що приходять вчасно, не говорять, отже, всі вони спізнюються!
Неприйняття втрати: «тримай» краще за «втратиш»
Думка про втрату 100 євро хвилює нас більше, ніж перспектива їх отримати. Неприйняття втрати лежить в основі теорії перспектив, розробленої, як і багато інших, Деніелом Канеманом і Амосом Тверські. Ось чому біржові спекулянти часто задовго чекають, перш ніж перепродавати зі збитком. Крім усього іншого, нас легше переконують аргументи на зразок: «Не дозволяйте знизити вашу купівельну спроможність», ніж «Підвищіть свою купівельну спроможність».
«Працювати більше, щоб заробляти більше?» Ні, «працювати більше, щоб менше втрачати!»
Рамкове упередження: напівповний чи напівпорожній?
Вам пропонують на вибір два літаки: імовірність, що перший успішно дістанеться місця призначення, дорівнює 97 %, у другого ймовірність розбитися — 3 %. Який ви обираєте? Ви спонтанно схиляєтеся до першого, хоч ризик в обох літаках однаковий. Так формулювання впливає на наше рішення.
Підтверджувальне упередження: тільки шори
Це цілковита банальність: ми запам’ятовуємо те, що підтверджує наше бачення світу, і зменшуємо чи заперечуємо те, що може показати його помилковість. Приклади: я дотримуюсь правих поглядів? Звісно ж, я читаю «Ле Фігаро». Лівий? «Ліберасьйон». Я вірю в астрологію? Я втішаюся, що три астрологи передбачили катастрофу літака в США у вересні 2001-го. Тисячі інших, які не передбачили теракти 11 вересня, залишаються поза моєю увагою. А коли в мене вже немає вибору, коли мене просто тикають носом у науковий факт, який доводить, що я помиляюсь… Що ж, байдуже, я стверджуватиму, що наука ще не дійшла до цього, не знайшла правильний метод, щоб зробити належні висновки щодо близької мені теми. Це те, що психолог Джефрі Манро характеризував як «виправдання науковим безсиллям».
Упередження ретроспективи: я так і казав!
«Ви здивовані результатами виборів?» — «Аж ніяк! — відповідає політолог. — Правду кажучи, інакше й бути не могло!» І щиро перелічує факти й загальні тенденції, що логічно привели до нинішньої ситуації… якої він одначе ніколи не провіщав. Можна подумати, що доля має свої інструкції до застосування, які, проте, забувають розкрити, аж поки не стає запізно.
Упередження авторитету: «ефект білого халата»
Одного ранку невідомий, перевдягнений у Наполеона, попереджає перехожих, що над містом щойно пролетів невпізнаний летючий об’єкт. Він простягає їм маски для захисту від імовірно отруйних позаземних еманацій. По обіді він робить те саме, але вдягнений у білий халат. У якому з двох випадків, на вашу думку, перехожі вагатимуться? Перед фахівцем ми почуваємось дітьми. Найвідомішою ілюстрацією цього явища був дослід соціального психолога Стенлі Мілґрема у 1960-х роках, в якому звичайні люди на догоду псевдонауковцю погоджувалися бити електричним струмом незнайомців.
Упередження самовдоволення: а всралась невістка
Коли я досягаю успіху, це тому, що я хороший. Коли мене спіткає невдача, це провина інших або обставини так склались. Не плутати з фундаментальною помилкою атрибуції: ми вважаємо інших відповідальними за їхню поведінку попри зовнішні фактори. Наприклад, ми вважаємо, що той, хто читає промову Фіделя Кастро, тому що зобов’язаний це робити, таки з нею згодний (доведено експериментально).
Ілюзія причинності (або ілюзорна кореляція): лелеки й немовлята
Дві послідовні події не обов’язково пов’язані. Якщо одночасно зростає кількість лелек і немовлят, між
