Демократія - Кондоліза Райс
У цей темний момент американської історії було засіяне насіння інституціоналізму, що призведе до поступу для нащадків рабів. Після завершення Громадянської війни 1865 року уряд створив Бюро вільновідпущеник, щоб допомогти колишнім рабам пристосуватися до повоєнних реалій, і агенція заходилася створювати інституції, як-от Коледж Моргауза та Університет Говарда в 1868 році, аби сприяти освіті колишніх рабів. Ці та інші історичні коледжі для чорних виховували покоління за поколінням чорних американців, що серед них були й найвидатніші наші особистості, зокрема В. Е. Б. Дю Бойз, Мартін Лютер Кінґ-молодший та Тергуд Маршалл[26].
Але Компроміс 1877 року залишив південним законодавцям широке поле для визначення нових правил взаємин між расами. «Окремий, але рівний» стало орвелівською фразою, котра захищала расову сегрегацію й складала їй юридичну основу.
Закони Джима Кроу (назва походить із пісеньки в шоу менестрелів, де білі актори грали нащадків африканців) створили насильницьку й болючу систему легалізованої сегрегації та гніту в моєму рідному південному краї. Тим із нас, хто був уже достатньо дорослим і жив у жаху періоду Джима Кроу, гидотні образи доби назавжди закарбувалися в пам'ять: лінчування й жорстокість юрби, палаючі хрести й мова ненависті. Я не бачила ку-клукс-клан у дії, а мої батьки — так. Я лінчування не бачила, але, пригадую, мені наснилося, що батько не повернувся додому — його схопили й повісили. Це жахіття наснилося мені невдовзі після того, як дядько розповів про те, що його на міссісіпському шосе зупинив патрульний поліцай та сказав йому й моєму батькові, аби вони «забрали свої чорні [д...] зі штату, доки я повернуся».
На жаль, із моїми родичами-чоловіками траплялося багато таких інцидентів. Батько матері втік із сім'ї, бо побив білого, який напав на його сестру. Дід знав, що на нього чекає, якщо він залишиться. За рівні права боролося дуже багато мучеників, зокрема моя подруга Деніз Макнейр і троє інших дівчаток, убитих під час бомбового нападу на баптистську церкву на Чотирнадцятій вулиці в Бірмінгемі у вересні 1963 року. Вони в підвальній вбиральні перебиралися в одяг церковних хористок, коли терористи підірвали понад десяток динамітних шашок під фронтальними сходами до церкви. Цей жахливий напад розорив громаду, але гальванізував підтримку ухвали Закону про громадянські права наступного року. Я народилася 1954 року. Важкі часи для Америки ще не так далеко відійшли в минуле.
Мій власний досвід життя за часів Законів Джима Кроу — це паралельне політичне існування. Моя сім'я брала участь у демократичному процесі, ніби це мало якесь значення, хоча насправді це не так. Ірраціональну віру, втілену в американських інститутах, поділяє багато чорних сімей, бо вона відіграла вирішальну роль у здобутті цих прав і відкрила шлях до зміни американського курсу без насильства.
Використання Конституції для підтримки демократичних змін
Перехід до демократії не відбувається за помахом чарівної палички; він вимагає, щоб люди мали бачення кращого майбутнього та волю для його досягнення. Ба більше, потрібні планування й рішучість. У XX ст. на передньому краї боротьби за громадянські права була Національна асоціація сприяння поступу кольорового населення, яка використовувала наріжні американські цінності — напружену роботу, винахідливість, віру в рівність, — щоб покращити американські інститути.
У всій нашій історії траплялися лідери, як-от Малколм Ікс із «Нації ісламу», які вважали, що конституційний курс ніколи не переможе. Вони хотіли силою і примусом повалити політичний лад і прирівнювали доктрину «ненасильства» Мартіна Аютера Кінґа-молодшого до підтримки «беззахисності».
Уперше я чула промову одного з таких лідерів, Стоуклі Кармайкла, в березні 1967 року, коли мій батько, який був тоді деканом Коледжу Стілмена в Таскелузі, що в штаті Алабама, запросив його до кампуса попри незгоду адміністрації коледжу й поліції. Будучи лідером Студентського ненасильницького координаційного комітету, Кармайкл популяризував свою фразу «чорна влада», котра збуджувала деяких чорних і лякала деяких білих. «Преподобний, я не хочу накручувати тих хлопців із провінції», — сказав шериф татові, коли почув про подію. «Нічого не станеться», — відповів упевнений у своїй правоті батько.
Як і очікувалося, промова Кармайкла в Стілмені була вельми запальною. Він розкритикував зовнішню політику США та війну у В'єтнамі, перелічив випадки подвійних стандартів в американській історії та закликав 400 студентів, які слухали його, боротися проти системи. «Наша країна має закон і порядок, але нічогісінько не знає про справедливість, — сказав він. — Якщо хочете бути вільними, маєте сказати „До біса закони Сполучених Штатів“». Риторика Кармайкла була про звільнення й опір, а не про конституційні зміни.
Згодом Кармайкл залишив Студентський ненасильницький координаційний комітет та зв'язався з набагато воєнізованішою групою — із Партією Чорних Пантер, що виходила за рамки риторики й узялася до насильства, яке прокотилося Америкою навіть після прийняття великих законів про громадянські права за доби Джонсона. Заснована 1966 року, після вбивства Малколма Ікса і погромів на расовому ґрунті у Вотсі в Лос-Анджелесі, Партія Чорних Пантер привернула до себе увагу населення, коли кілька десятків озброєних її прибічників окупували легіслатуру Каліфорнії на знак протесту проти закону 1967 року про обмеження приватного володіння зброєю. Відразу після цього Пантери опублікували свою платформу з 10 пунктів, які звучали радше як заклик до революції, а не до реформ. Називаючись марксистською революційною групою, партія виступала за озброєння всіх чорних американців, звільнення всіх чорних із в'язниць, безумовне звільнення від призову й репарації за всі роки визиску. І символічно, і реально Чорні Пантери вдалися до войовничості й насильства, провівши низку кривавих сутичок із поліцією.
Щиро кажучи, вони могли взяти гору, якби не Мартін Лютер Кінґ-молодший та інші, котрі без насильства використали американські закони й засади для творення більш рівноправної нації. Вони закликали Америку такою, якою вона обіцяла бути, й вони посилалися на слова Засновників у контексті Конституції, яку ті написали.
Несправедливість, із якою стикалися чорні американці в добу до панування громадянських прав, була схожа на ту несправедливість, з котрою стикаються люди під недемократичними режимами в усьому світі. В усіх тих справах ми раз у раз бачили, що вічно погоджуватися з умовами тиранії люди не будуть. Навіть якщо відживуть цілі покоління, однаково настане той час, коли народ повстане. Звичайно, на відміну від авторитарних режимів Сполучені Штати мають
