ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь

Не можна визнати обґрунтованим висновок, зроблений без застосування достатньої кількості методик, хоча у кожному конкретному випадку перелік і кількість методик дослідження визначаються експертами з урахуванням особи підекспертного і ситуації скоєння злочину; набір методик повинен бути достатнім для отримання інформації про загальні особливості особистості, її інтелектуальну, емоційно-вольову сферу, прояви особистості у конкретних ситуаціях. Окрім того, експериментальне обстеження повинно бути проведене не менше двох разів із зазначенням про це у висновку.

Наприклад, при проведенні експертизи щодо Г., який обвинувачувався за умисне вбивство при обтяжувальних обставинах на підставі бесіди і аналізу матеріалів кримінальної справи (далеко не повної, оскільки експертиза проводилася на початковому етапі слідства), встановлено, що злочин скоєний у стані фізіологічного афекту. При оцінці висновку слідчий звернув на це увагу і призначив додаткову експертизу в іншому складі експертів, яка констатувала відсутність афекту. Повторна експертиза, проведена лабораторією судово-психологічної експертизи у НДІ судової психіатрії, підтвердила висновки додаткової експертизи.

Висновок судово-психологічної експертизи повинен відповідати кримінально-процесуальному закону за формою, об’єктивно висвітлювати хід і результати дослідження, бути ясним і визначеним. У ньому не може бути вказано те, чого насправді не було. Наприклад, у процесі вивчення ми натрапляли на факти, коли дослідження проводилося однією особою, а висновок підписувався комісією. Це негативний приклад переймання досвіду судової психіатрії, де комісія підтверджує висновок лікаря-доповідача за допомогою клінічної бесіди та спостереження. Такий порядок для судово-психологічної експертизи неприйнятний: кожен член комісії повинен не тільки працювати з матеріалами кримінальної справи, а й особисто брати участь в експериментально-психологічному дослідженні та інтерпретації даних.

Проведене нами вивчення матеріалів кримінальних справ свідчить також про певне переоцінювання значення судово-психологічної експертизи. Це стосується, зокрема, випадків, коли констатація «невідповідності психічного розвитку неповнолітнього паспортному віку», стану афекту, «безпорадного стану потерпілої» призводила до помилкової зміни кваліфікації справи або навіть її припинення.

В інших випадках, зокрема, коли судово-психологічна експертиза призначалася прокурором або слідчим за клопотанням адвоката, обвинуваченого, інших осіб, її висновок слідчим ігнорувався. В обвинувальному висновку без коментарів зазначалося, що проводилася психологічна експертиза, яка встановила те і те. Наприклад, незважаючи на те, що у висновку судово-психологічної експертизи, призначеної на клопотання адвоката, вказувалось, що В. у момент заподіяння тілесних ушкоджень дружині та її коханцеві діяв у стані фізіологічного афекту, слідчий і надалі кваліфікував дії обвинуваченого за умисне тяжке тілесне ушкодження, а не за умисне тяжке ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання. Щодо підозрюваної П. (яка мала малолітню дитину і була вагітною) у справі про вбивство чоловіка, якого вона застала вдома з коханкою, встановлений у неї в момент скоєння злочину фізіологічний афект був проігнорований. У справі були зібрані матеріали, які свідчили, що після того як підозрювана увійшла в квартиру і побачила в ліжку незнайому жінку, потерпілий довго ображав її, принижував гідність (пропонував усім трьом випити шампанського, бути присутній підозрюваній при тому, як він буде займатися коханням), тобто дані про особливу емоційну напруженість криміногенної ситуації. Все ж слідчий у постанові про притягнення П. як обвинувачуваної кваліфікував її дії як убивство в сварці. Пізніше ця постанова була прокурором скасована, і дії обвинуваченої вже кваліфіковані правильно — за умисне вбивство, скоєне в стані сильного душевного хвилювання.

Указаний факт ігнорування висновків судово-психологічної експертизи слідчими, на нашу думку, пов’язаний із острахом взяти на себе відповідальність, оскільки краще кваліфікувати злочинну дію за статтею, яка передбачає важче покарання, з тим, щоб прокурор або суд підправили його. Ці факти свідчать про низький професійний рівень деяких слідчих. За результатами нашого аналізу, приблизно одна третина висновків судово-психологічної експертизи явно або приховано ігнорувалась, їм не була дана оцінка в обвинувальному висновку.

У законі непередбачена можливість проведення так званої контрольної експертизи в разі наявності у справі двох або більше експертиз одного і того ж предмета дослідження. У практиці мають місце непоодинокі випадки призначення повторної експертизи не через сумніви в достовірності, а через суперечності у висновках попередніх експертиз. Причина вже вказувалась нами: недостатня кваліфікованість, невміння чи небажання взяти на себе відповідальність за оцінку висновків експертизи як джерела доказів.

Питання про місце проведення експертизи, як зазначалось вище, повинен вирішувати слідчий з урахуванням думки і можливостей експертів. При проведенні додаткових і повторних комплексних психолого-психіатричних експертиз згідно з КПК України слідчий і прокурор, як правило, ухвалювали проводити їх стаціонарно, що, зрозуміло, сприяло більшій повноті експериментального обстеження, глибшому вивченню особи досліджуваного.

Учасники процесу, ознайомившись із дозволу слідчого з висновком експертизи після її проведення або по закінченні слідства і пред’явлення матеріалів обвинуваченому, його адвокату, потерпілому та ін., оцінюють висновок, протокол допиту (інформацію, що доповнює експертизу) на тій же підставі, що й органи слідства і прокурор. Вони можуть за результатами такого ознайомлення заявляти клопотання, у тому числі про призначення додаткової і повторної експертиз.

Отже, результати проведеного дослідження (аналіз літератури, вивчення матеріалів кримінальних справ і висновків судово-психологічної експертизи, опитування слідчих та адвокатів-захисників) підтверджують високу ефективність і доцільність використання на стадії попереднього слідства психологічних знань у формі судово-психологічної експертизи, причому на сьогодні її можливості далеко не вичерпані.

Найчастіше судово-психологічна експертиза застосовується в кримінальному процесі (її сутність і особливості розглянуті в першій книжці «Юридичної психології»). Проте в цивільному й адміністративному процесі часом теж не можна обійтися без проведення судово-психологічної експертизи. Вона використовується в тих випадках, «коли пізнання осіб, відповідальних за ухвалення рішення в сфері соціального і виробничого управління, охорони здоров’я, освіти тощо, буває недостатньо». Професор М. Костицький зазначає такі обставини, за яких доцільно призначати експертизу:

• необхідність одержання об’єктивної оцінки ухваленого рішення, скоєної дії, обраного напряму, їхньої реальної або перспективної якості, ефективності;

• недосвідченість урядовця або непідготовленість організації щодо здійснення нових дій;

• потреба розв’язати проблеми, що знаходяться на межі різних галузей науки, техніки, управління, виробництва при відсутності в конкретній організації спеціалістів, які володіють необхідними знаннями;

• коли про це вказується в законі або підзаконному акті.