Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

застольні вірші), листи, ділова проза хоч і не значною мірою, але все ж дають уявлення про ці творчі процеси [IOSPE, І2, 25, 32, 34, 179, 186, 195, 325, 343, 344, 352, 401 і ін.; КБН, 113—127, 991—992 і ін.][908]. Більшість віршів складено в розмірі елегійного дистиха, проте трапляються й інші розміри: гекзаметр, ямбічний триметр і т. д. Поетичні твори нерідко пов'язувалися з міфологічними образами: Зевсом, Аїдом, Персефоною, Мойрами, музами. Але найчастіше в них відтворювався якийсь конкретний образ людини з наведенням навіть автобіографічних даних: «Громадянку Аміса, блискучу Клеопатру, віфінську Пенелопу за своєю добродійністю, вкрав горезвісний Аїд...» [КБН, 123]; «Прохожий, тут піді мною лежить любитель наук, вісімнадцятилітній Геліодор, одноіменний з батьком, разом з ним лежить в аїді брат його Менодор...» [КБН, 125]; «Разом з трьома дітьми зовсім одиноку Трифоніду викрала з життя смертоносна Мойра...» [КБН, 128]; «Його батьківщиною був Ольвійський поліс в Скіфії... Це був поважний старий, котрий, ідучи в призначений роком дім Аїда, залишив в живих двох дітей» [IOSPE, І2, 226].

В елліністичний час на Боспорі виник своєрідний творчий синтез: надгробні рельєфи супроводжувалися епітафіями. Прохожі звертали увагу не тільки на зображення, а й вчитувалися у тексти, які часто вміщували звернення до них. В епітафії вводилися історичні і географічні реалії (цар Перісад, вільнонайманий Менодор з Синопи, який довго воював на боспорській землі, «скіфська земля, оточивши, укрила Гекатея») [КБН, 113, 117, 125, 131]. Експресивно-емоційна лексика віршів, небагатих за словесною фактурою, застосовувалась для відображення поведінки і стану людей за життя. В епітафіях найчастіше оспівані прості жителі боспорських міст, нерідко жінки, які за життя не мали ніяких громадянських прав, а інколи й представники залежних верств населення [КБН, 114].

Окремі літературні тексти на уламках чаш свідчать про те, що деякі громадяни в містах, очевидно, на симпосіях, жартуючи і змагаючися, вправлялись у версифікації. На релігійних святах влаштовувалися музичні змагання, в яких перемогу отримували автори гімнів і епіграм [IOSPE, І2, 433].

Лапідарна епіграфіка Ольвії та Херсонеса зберегла велику кількість різного типу цікавих документів ділової прози, серед яких провідне місце займали декрети на честь Протогена, Нікерата, Каллініка з Ольвії, Діофанта з Херсонеса [IOSPE, І2, 25, 32, 34, 352]. Текст декретів вміщує короткі розповіді про діяльність згаданих громадян і психологічний стан общин у різні часи.

Мистецтво

З усіх компонентів духовної культури населення північнопонтійських держав найкраще збереглися різноманітні пам'ятки мистецтва, значну частину яких складав імпорт з основних центрів Егеїди. Привізні твори, особливо скульптура, коропластика, художня кераміка свідчать про те, що сюди завозилися, окрім пересічних пам'яток, ще й рідкісні, виконані талановитими майстрами мистецькі твори. Серед них класичні монументальні статуї Зевса і величні надгробні стели з рельєфами ніколи Фідія і Скопаса (їх привезено в Ольвію з Афін), рельєф Деметри на троні з стоячою поруч неї Персефоною, до яких наближаються учасники святкової процесії з факелами, та голова Геракла з Пантикапею[909]. За стилістичними ознаками близькі школі Праксителя мармурові статуї Діоніса і Афродіти, Асклепія і Гігієї, які з'явилися в Пантикапеї та Ольвії завдяки культурним зв'язкам з Олександрією Єгипетською[910]. У написах на постаментах для статуй з Херсонеса та Ольвії також відзначені імена відомих скульпторів, які спеціально виготовляли бронзові й мармурові статуї для цих міст. Класичне й елліністичне образотворче мистецтво суттєво змінило світогляд греків, створивши образи міфологічних персонажів, наближених до людини. В цей час значно збільшилися його тематичні й стилістичні особливості, з'явились реалістичні, далекі від ідеалізації, портретні зображення.

З розквітом античних міст виникає потреба в розширеному місцевому виробництві мистецьких творів, які мали задовольнити широкий попит різних верств населення. Засновуються місцеві школи скульпторів, художників, вазописців, торевтів, коропластів.

У кожному з міст тематика художніх творів і рівень їх виконання визначалися конкретним історично-культурним та ідеологічним становищем. У демократичних полісах (Тірі, Ольвії, Херсонесі) почалося виготовлення різноманітних дешевих пам'яток — невеликих мармурових і вапнякових статуеток та рельєфів, глиняних зображень божеств, бронзових і свинцевих фігурок та ювелірних виробів, які не відрізнялися ні особливою майстерністю, ні унікальними художніми якостями і цілком узгоджувалися за своїми сюжетами і символікою з політеїстично-міфологічним світосприйманням усіх жителів міст і сільських поселень[911]. Усі без винятку пам'ятки зберігають в собі традиції суто еллінського мистецтва.

Рис. 67. Гігієя. Ольвія, III ст. до н. е. Мармур.

На Боспорі в результаті іншого політичного режиму й тісних відносин з сіндами і скіфами місцева специфіка в розвитку мистецтва яскраво виявилася вже в IV ст. до н. е. В Пантикапеї, можливо, при дворі боспорських царів, було створено великі майстерні скульпторів, художників, торевтів. Сюди запрошували талановитих майстрів з інших грецьких міст. Тут налагодили серійне виробництво багатьох мистецьких творів як для боспорської, так і для варварської знаті. Саме звідсіля надходили шедеври так званого елліно-скіфського мистецтва, які знаходять у степових курганах номадів. Цими творами Пантикапей зробив один з найбільших внесків у художню творчість еллінів. Особливістю грецьких майстрів було прагнення до самостійних пошуків, створення оригінальних художніх образів, яскраво вираженого реалізму в зображенні життя населення Північного Причорномор'я, у тому числі варварів. Відмінним був навіть вибір сюжетів: художники відображали різноманітні сцени нападу та бою. Особливо вражають своєю композиційною побудовою сцени боротьби тварин. Останні зображені в таких складних і напружених позах та ракурсах, яких не має мистецтво Еллади. Серед шедеврів греко-боспорської торевтики слід згадати широко відомі золоту пектораль із скіфського кургану Товста Могила, Чортомлицьку амфору, золотий гребінь із Солохи, золоту чашу з кургану Куль-Оба, срібну чашу з Гайманової Могили. В скіфських курганах знайдено також величезну кількість різноманітних художніх виробів, частина яких вражає витонченістю, виразністю і технічною майстерністю. Ніколи більше боспорська торевтика не досягала таких видатних успіхів, як у період розквіту двох держав — Боспору і Скіфії, що підтримували тісні економічні, політичні й культурні взаємовідносини.

Рис. 68. Голова юнака Олександрійської школи елліністичного часу. Ольвія, мармур.

Пантикапейські скульптори працювали також над виготовленням портретних статуй і надгробних стел[912]. До IV ст. до н. е. належить голова сінда, певно, царя, передана характерними для грецької пластики технічними засобами. В елліністичний час виник своєрідний прототип надгробних стел з фігурними зображеннями різних сцен з життя померлих або пов'язаний з уявленням про їх перебування в потойбічному світі. Деякі з них виконані з традиційним класичним смаком, з досить тонкою художньою майстерністю, реалізмом, передають узагальнені образи боспорців. Основна ж кількість пам'яток все ж була ремісничими виробами: композиції