Виграй мене - Ольга Манілова
Правду кажучи, спостерігаю я за миготливим спідометром на панелі автівки з наростаючою панікою.
Щойно Урус заверне на головну вулицю селища, до нашого будинку залишиться максимум п'ять хвилин.
А цей безпардонний викрадач підвищує гучність динаміків і злегка похитує головою в такт музиці. Так і хочеться поцікавитися, чи не є ця чудова пісня хітом 80-х, але мені потрібно сконцентруватися.
Потрібно вибрати ідеальний момент для того, щоб втекти.
Я тільки формулюю слова, які стануть ефективним відволіканням уваги Кувалди, як він цікавиться:
— І часто тобі спадає на думку подібне? — Він навіть не дивиться в мій бік. — Чи це результат сьогоднішнього...
Кувалда не закінчує запитання, і ми обидва знаємо, що мається на увазі.
— "Подібне"? Про що ви? Ловити попутку? Чи людям дозволено їхати кудись на машині, тільки якщо вони самі за кермом?
Він щось бурмоче собі під ніс, і я навіть мимоволі нахиляюся ближче, щоб спробувати розчути.
— Я сьогодні порівнював дружину Резника з Клеопатрою, знаєш таку? — дещо суворим голосом запитує Кувалда.
Я відкриваю рота, щоб попередити його про те, що він повернув машину не туди, але потім осікаюся. Якщо Кувалда заплутався і не розбирає дорогу, то мені це на руку!
— Знаєш чи ні? — майже роздратовано каже він, і я мимоволі дивлюся на капітана "Барсів", бо той... дивиться на мене.
Що з цими земними чоловіками не так? Вони думають, що якщо знають пару попсових історичних фактів і ще чому римський ритуал називали "Септімонтій", то це автоматично стає секретною інформацією і всі будуть вражені їхнім блискучим інтелектом.
— Гм, — роблю вигляд, що жую жуйку, хоча в мене в роті, звісно, зібралася тільки слина від нервів. — А вона є в Інстраграмі?
Кувалда кидає на мене ще один швидкий уважний погляд. О, він знову повернув не туди. У мене ж смикається щока, бо треба вибирати момент втечі.
— Ось це навряд чи працює навіть із хлопчиками, — байдуже зауважує він. — Ти знаєш, хто така Клеопатра.
— Це працює з хлопчиками.
— Тобто ти знаєш, хто вона.
— Тоді чому ти питав, якщо впевнений, що знаю? — трохи підвищую я тон, і на мій подив, Кувалда здає трохи назад, підганяючи Урус до невеличкої кишені наприкінці вулиці, і раптово зупиняє машину.
— Клеопатра, — приємним голосом починає Варварук і навіть "вмикає" фальшиву посмішку, — вважається видатною жінкою через хитрість, яку завжди так чи інакше прив'язують до кількості чи якості її чоловіків. Але суперечки крутяться навколо її краси. Бо на думку багатьох її краса під питанням. А все тому що кілька літописців ставили під сумнів факт її привабливості.
— Вау, — театрально гучним шепотом відгукуюся я, — та ви ще й професор історії. Перепрошую, професор єгиптології.
Кувалда остаточно розвертається до мене всім корпусом, і навіть у сутінках, що затьмарюють усе всередині салону, я бачу, як його задумливі очі блищать.
— Поставити під сумнів її привабливість було політично вигідною спекуляцією. Бо вона була жінкою. Уявляєш, наскільки жорстокі чоловіки по відношенню до вродливих жінок тільки на пергаменті, і що вони можуть зробити при фізичній взаємодії?
— М, прямо не знаю, що сказати, — церемоніально складаю я руки перед собою. — Треба, напевно, підписатися на цю Клеопатру в Інсті.
— Судячи з того, як ти повелася тоді… там в душі, ти прекрасно обізнана, наскільки ти вродлива. Тому припини вдавати, що не зрозуміла.
Та мені є... стільки всього йому відповісти, що я ледь на задихаюся!
— У сенсі? — майже сміюся я. — Як я себе повела?
— Не засоромилася, — розпливаються його губи в впевненій усмішці, — навіть не прикрилася.
— Я... та я... Я не збираюся це обговорювати, — суворо кажу я, але Кувалда не відсувається ні на міліметр. — То ви мене з Клеопатрою порівняли і.. То й що?
— Клеопатру доречно порівняти з кожною жінкою.
— Ні, я зрозуміла, — енергійно киваю я і притискаю рюкзак до себе ближче. — Жінки — красиві, чоловіки — жорстокі, ви — мислитель, а мені вже не треба в Пояски. Я, напевно, сама дійду... до дому, окей?
Я навіть посміхаюся йому, і крик вмирає просто в горлі, коли Кувалда раптово накидається на мене. Він одночасно тягне край мого комбінезона вниз і прослизає долонею під тонку тканину моєї майки.
Жах, що пронизує наскрізь, додає сил, але якась частина мого тіла застигає, тільки я не розумію яка саме. Пальці все лапають, чоловічі зап'ястя зачіпають мою шкіру всюди, і я відбиваюся. Відбиваюся і мукаю!
— Ні! Ні, ні, ні!
Усередині все тремтить і просто повільно помирає, а Кувалда підло й важко дихає мені на вухо, і його тіло, велике й незламне, воно — всюди!
— Як... як... я-як... — я намагаюся сказати хоч слово, а чоловічі руки все смикають і тягнуть, а потім п'ятірня хапає мене за горло.
У повному заціпенінні я змушена дивитися в його налиті кров'ю очі. Як це все так... Як він може... Як же так...
Не можу повірити, що Кувалда раптово відпускає мене, і тут же перехоплює обидва мої зап'ястя.
— Ось саме це роблять чоловіки з самотними дівчатками, що сідають до них у машину. Ось саме це, з будь-якими дівчатками, я зрозуміло висловлююся, Анастасіє Резницька? А з такими як ти... З такими як ти...
Від злості я роблю такий потужний ривок, що врізаюся коліном у панель, і все-таки звільняюся від його хватки. Холодні блакитні очі дивляться в мене з такою відчутною прискіпливистю, що в мене заплітається язик.
— Ти — потвора, просто чудовисько. Я... Я подумала... Я ж...
Дихання вирівнюється, але якась частина мене ще не ожила. Господи, він повністю переконав мене в тому, що збирається...
Я зараз усі резерви витрачу на те, щоб приховати справжню реакцію. Усі дочиста, і нехай нічого не залишиться, але я витримаю.
— Ні, ти не думала, — відрізає Кувалда, — коли підійшла до тієї тачки. Мізки не ввімкнула, зате ідіотку ввімкнула. Я навів дієву аналогію?
