Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі

Я злісно подивилася на Світлану і вирвала свою руку. Вона виглядала так, ніби хотіла мене вбити, але не на ту натрапила.
— Я у тебе нічого не забирала, тому і віддавати мені нічого!— голосно сказала я.
— Хм, а я бачила, що ти прийшла з Владом! — дівчина підійшла ближче до мене.— Мені здається, що я вже казала тобі триматися подалі від нього. 
— З чого ти взяла, що я до нього лізу? Може це Влад у мене закохався?
— Не говори дурниць!— Світлана почала голосно сміятися.— Влад? У тебе? Ти себе у дзеркало бачила?
— А ти, якби частіше від дзеркала відходила, то може була б трохи розумніша!— сердито сказала я.
— Дорогенька, ти напевно забула, але я дуже добре знаю одну твою таємницю.— заговорила Світлана з єхидною посмішкою.
— І ти збираєшся всім її розповісти, так? Чи може це твій спосіб мене шантажувати? Можеш даремно не старатися, тому що ніхто тобі не повірить.
— Я мовчу тільки через те, що Влад мене попросив. І якщо я захочу, щоб про це хтось дізнався, то знайду докази. — сказала дівчина і боляче стиснула мою руку.— Я думаю, що ти мене зрозуміла.
Я відійшла від неї і відчула, як злість повністю накрила мене. Вона думає, що зі мною можна гратися, але, насправді, Світлана дуже сильно помиляється. Я помітила на столі паперовий стаканчик з якось рідиною. Напевно, хтось не встиг допити. Ну чого ж добру пропадати? Я взяла цей стаканчик і одним різким рухом вилила його вміст на білу сукню Світлани. 
— Ах, ти ж сучка!— крикнула вона і здивовано подивилася на мене. 
— Ще та!— задоволено сказала я.
Але в наступний момент дівчина взагалі збожеволіла і накинулася на мене з кулаками. Вона схопила мене за волосся і почала боляче тягнути. Я зібралася з силами і вдарила ліктем в її живіт. Світлана продовжувала битися і почала дряпати моє обличчя своїми нігтями. На щастя, нас відтягли одна від одної, але мені так хотілося ще раз її вдарити. Всі вже зібралися, щоб поспостерігати за нашою бійкою. 
— Пусти!— сказала я хлопцеві, який тримав мене.
— Ідіотка!— крикнула Світлана.— Ти ще дуже сильно пошкодуєш про це!
— Що тут відбувається?— біля нас з'явився Влад.
— Нічого. — просто відповіла я.
— Ага, напевно тому в тебе вся щока подряпана.— сказав Влад і почав оглядати моє обличчя. 
Весь цей час я помічала здивований погляд Світлани. Вона виглядала так, ніби її хтось вдарив по голові і вона нарешті зрозуміла, що Владу на неї байдуже. Хоча, якщо подумати, то так все і було.
— Ти в порядку?— прошепотів біля моєї щоки хлопець.
— Так, все добре.— дещо засоромлено відповіла я.
— Влад, я чогось не розумію?— спитала раптом Світлана.
— Я вже тобі казав не діставати Дану!— різко сказав хлопець.— Ми з тобою обговорювали це питання і , здається, дійшли згоди. Для чого тоді ці вибрики?
— Я думала, що ти її ненавидиш!— голосно відповіла дівчина.
— Це не так.— мовив Влад.
— Я вважала, що ти попросив мене не говорити правди, тому що хотів сам помститися. — сказала дівчина і гірко засміялася.— А ти...ти небайдужий до неї?!
Я дивилася на неї і мені вперше було її жаль. Вона справді кохала Влада і я бачила її сльози. Якби ж вона знала, що я теж таке проживаю. 
— Так. — голосно заговорив Влад і міцно взяв мене за руку.— Я закоханий в Дану і зараз ми разом. Світлано, надіюсь, ти розумієш, що у нас з тобою все закінчилось ще п'ять років тому. 
Я слухала те, що говорив Влад і мені хотілося кричати. Як це боляче розуміти, що всі ці слова такі фальшиві! Та і наші з ним стосунки теж.
— Я ненавиджу вас!— закричала дівчина і подивилася на мене.— А тобі я не дам спокійно жити!
Потім вона теж взяла якийсь стаканчик і вилила на мене коричневу рідину. Я дивилася, як на моєму рожевому светрі утворювалась величезна пляма. Чорт, це була моя улюблена кофтинка!
— Тепер ми квити!— сказала Світлана і пішла геть.
Всі почали розходитися і перешіптуватися. Ох, для мене ця ситуація зовсім незвична. Я ж ніколи не билася з дівчатами! 
— Дано, з тобою все нормально?— схвильовано спитала у мене Єва.
— Так, все добре.— відповіла.
— Та ідіотка тобі щоку подряпала! Я так хотіла теж її вдарити, але Артур мене стримав.— сказала подруга, а я посміхнулася. 
— Я в порядку не хвилюйся. 
— Це було так гаряче!— почули ми голос Ігоря.— Я б ще на другий раунд подивився.
— Помовч, придурок!— сердито сказав до нього Артур. 
— Ми напевно вже підемо.— заговорив Влад. — Доситатньо для нас сьогодні пригод. 
— Так. Ти правий.— погодилась.
— Дано, обов'язково оброби подряпини антисептиком. Мало що в тої божевільної було під нігтями.
— Добре, Єво.
— Влад, прослідкуєш, щоб вона все-таки це зробила, або можеш допомогти їй. Я думаю, що Дана буде не проти.— сказала подруга і підмигнула хлопцеві.
— Єво!— сердито сказала я, коли подруга обійняла мене на прощання.
— Не дякуй.— прошепотіла вона і з посмішкою відступила.
Ми попрощалися зі всіма, а потім Влад взяти мене за руку і ми пішли до виходу. Хлопець допоміг мені одягти курточку, а потім відкрив дверцята машини. Я була вражена такій його поведінці. 
Згодом хлопець зупинився біля свого будинку. Я дещо здивувалася, бо думала, що він підвезе мене додому. Я побачила, як Влад обійшов машину і відчинив мені дверцята.
— Ходімо!— сказав він.— Будемо приводити тебе в порядок.
Я продовжувала витріщатися на нього, а тоді він схопив мене за руку і різко витягнув з автомобіля. Від таких швидких дій, я ледь не впала, але, на щастя, Влад спіймав мене. Я зустрілася поглядом з його небесно-голубими очима і побачила в них щось зовсім інше. Те, чого не було раніше. Це не був той важкий і ненависний погляд, як раніше. Це було щось набагато тепліше і ніжніше. Після декількох хвилин мовчазних поглядів, Влад все ж відступив мене. Я прочистила горло і відійшла в іншу сторону. В один момент стало важко дихати і я відчула давно забуте хвилювання. 
— Чекай!— скрикнула я, коли ми майже дійшли до дверей.— Що скаже тітка Катя? Ти на годинник дивився? 
— Її нема вдома. Тож все нормально.— відповів Влад і витягнув ключ.
— А де ж тоді вона?
— Я відвіз її сьогодні зранку в лікарню. Вона на декілька днів залишиться там. 
— З нею щось трапилось?— спитала я, коли ми увійшли всередину. 
— Не хвилюйся. Звичайне обстеження для покращення методики лікування. 
— Ох, я вже налякалася, що в неї знову був приступ.— щиро сказала я і почала роздягатися.
— Після того разу в неї більше їх не було. — відповів хлопець і пішов на кухню. 
— Я дуже цьому рада. Надіюсь, що в неї їх більше і не буде.
— Я теж на це сподіваюсь.
Влад ввімкнув чайник, а я сіла на стілець. Мені досі дивно бачити його таким «звичайним». Без того нахмуреного погляду, без ненависті в словах і діях, без бажання помсти. 
— Про що задумалась?— спитав у мене хлопець, а я навіть не помітила, що сперлась рукою на стіл і відкрито розглядала його. 
— Та так, ні про що.— збрехала я і відчула, що у мене почервоніла щоки. 
— Якщо чесно, то ти мене сьогодні дуже здивувала. — посміхаючись сказав Влад.
— І чим же я змогла тебе вразити?
— Бійкою зі Світланою.
— А, ти про це.— відповіла я.— Сама здивована своїм вчинком. 
— Що вона тобі сказала?— спитав у мене хлопець і поставив переді мною кружку з гарячим чаєм.
— Шантажувала, що розповість всім правду. Вона мене просто вибісила! Я не змогла більше терпіти.— емоційно сказала я.
— То це ти розпочала бійку? Я бачив тільки той момент, коли вас відтягували. 
— Я не думала ,що дійде до такого. Я просто вилила на неї якесь пиво і вона сильно розізлилася, а потім напала на мене. Схопила своїми лапами за волосся і почала тягнути. Ну а потім я її вдарила. Та й так все закрутилося. 
— Навіть не знав, що ти така бойова.— сказав Влад і почав сміятися. 
Я теж не втрималась і помітила, що на моєму обличчі з'явилася широка посмішка.
— Ай!— пискнула я від болю.
Я зовсім забула, що у мене подряпана щока і сміятися було не надто приємно. 
— Болить?— спитав Влад. 
— Трішки. — зізналась я.
— Ходімо, будемо лікувати твої рани.— сказав хлопець і простягнув мені руку.
— І хто буде лікувати?— не втрималась і спитала я.
— Як хто? Я буду.— відповів Влад, а я через біль посміхнулася.
Ох, як же б я хотіла, щоб ти залікував усі мої рани! Якби ж ти знав, як сильно б'ється моє серце коли ти поруч! Якби ж ти знав, якого болю завдаєш моїй душі своєю байдужість! Як сильно б я хотіла, щоб ти покохав мене.
Влад завів мене в свою кімнату і посадив на ліжко. Сам хлопець кудись пішов, а я почала розглядати його спальню. Як давно я тут не була? Все було зроблено в синіх тонах і обставлено коричневими меблями. Колись тут вся стіна була обвішана фотографіями Влада, а зараз вона пуста. 
Через деякий час хлопець повернувся з аптечкою в руках. Він витягнув вату і змочив її антисептиком. Потім Влад повільно доторкнувся до моєї щоки і я пискнула від болю. Він обробив мої подряпини і поклав зверху лейкопластир. 
— Завтра будеш, як новенька.— сказав хлопець і посміхнувся.
Він опустив свою руку, а потім зустрівся зі мною поглядом. Я відчула сотні мурашок і олизнула губи, які в один момент здалися мені надто сухими. 
Я потягнулася ближче до Влада і охопила його обличчя руками. Я не розуміла, що роблю, але відчувала, що все так, як і має бути. Я ніжно і повільно притиснулася своїми губами до його. Влад опустив руку мені на талію і притягнув мене трохи ближче. Він почав цілувати мене з більшим натиском і це мені страшенно подобалось. Я відчувала дивне тепло внизу живота. Я розуміла, що хочу значно більшого і відкрилась йому з неймовірною пристрастю. Я відчула, як блукають його руки під моєю кофтиною і я дозволила йому зняти її.