Нестерпно ненавиджу (кохаю) - Ксана Рейлі

Я дуже сильно хвилювалася, тому що раніше нікого не підпускала до себе так близько. Звісно, розум говорив мені відштовхнути його і забути про це, як страшний сон. Але мої відчуття взяли наді мною верх. Я схопила края його футболки і повільно зняла її. Чи сумнівалася я в тому, що роблю? Так. Чи шкодувала про те, що відкрилася Владу? Звісно, ні. Після палких поцілунків хлопець поклав мене на ліжко. 
— Ти впевнена, що хочеш цього?— спитав у мене Влад, а я лише кивнула. 
Коли він отримав мою згоду, то без вагань піднявся наді мною. Я притягнула його до чергового поцілунку і блукала своїми руками по тілу хлопця. Він ніжно цілував мою шию, поступово спускаючись нижче. Всередині були такі дивні відчуття, але мені це шалено подобалось. Я хотіла відчувати тепло його губ всюди. 
— Готова?— хриплим голосом спитав хлопець.
— Готова. — відповіла я і міцно зажмурила очі.
Я знала, що це не буде надто приємно, але згодом біль змінилася чимось зовсім іншим. Звісно, я читала в книжках про таке і не очікувала якихось феєрверків. 
Коли ми вже обоє були повністю втомленими, то просто обійнялися і заснули. 
Зранку я проснулася, коли Влад ще спав. Він виглядав так мило, злегка нахмуривши брови. Я згадувала вчорашню ніч і відразу ж почервоніла, але не змогла стримати посмішки. 
— Ти вже проснулась?— сонним голосом спитав хлопець і повільно відкрив очі.
Якщо він помітив, що я не сплю, значить зрозумів, що я на нього витріщалася. Як же соромно!
— Як ти? Виспалась?
— Угу.— відповіла я і відчула, як почервоніли мої щоки. 
— Все нормально? Нічого не болить?— спитав Влад, а я була здивована проявом турботи від нього. 
— Здається, все добре.— відповіла я і зарилася в ковдру. 
— Соромишся. — зауважив хлопець і посміхнувся.
— Чого б це?— випалила я.— Нема мені чого соромитись!
— Ти така мила, коли дратуєшся.
Це мені здалось, чи Влад справді назвав мене милою? Я продовжувала витріщатися на нього, а він просто сміявся.
— Ей!— сказала я і штовхнула його ногою.— Що смішного?
— Нічого. — відповів хлопець і сів на ліжку. — Йду зроблю нам каву. 
— Мені чай!— швидко сказала я.
— Точно, ти ж не п'єш кави.
Влад почав одягатися і простягнув мені свою футболку. Я без вагань прийняла її, але поки не вилазила з-під ковдри. 
— Чого ти не одягаєшся?— спитав у мене Влад і хмуро подивився.
— Я чекаю, поки ти вийдеш.— засоромлено сказала я.
— Чого я там не бачив?— відповів хлопець і нахабно посміхнувся.
— Влад!— сердито сказала я і знову штовхнула його. 
— Вже виходжу!— мовив хлопець і підняв дві руки. 
Він швидко поцілував мене в губи і вийшов з кімнати. Я ще лежала декілька хвилин в легкому ступорі.
Потім я все ж одягнула його футболку і спустилася на кухню. Я подивилася на стінний годинник і побачила, що вже одинадцята година ранку. Чорт! Зовсім забула повідомити комусь, що я не буду вдома. 
Я витягнула з куртки свій телефон і помітила пропущені дзвінки і повідомлення від мами, Кіри та Єви. Перечитавши всі повідомлення, мені стало страшно повертатися додому. Мама прямо таки лютувала, але, на щастя, Єва сказала їй нібито я ночую в неї. Хоча, знаючи свою мати, сумніваюся, що вона повірила. Я швидко написала Кірі повідомлення, що скоро повернусь і підійшла до Влада. Він якраз зробив собі каву, а мені чай. Також хлопець приготував яєшню з беконом. Я сіла на стілець і почала їсти.
— Ммм,— потягнула я.— Смачно. 
— Бо приготовлено з любов'ю!— сказав хлопець і посміхнувся, а я ледь не подавилася шматком сніданку.
Не може такого бути, щоб Влад так просто сказав про кохання! Я витріщалася на нього і не знала, що сказати, тому просто продовжила їсти. 
— Як там твоє розслідування?— згодом спитав Влад. 
Я трохи підозріло подивилася на нього, але, здавалося, що йому це справді цікаво. Тож я розповіла про зустріч з тим Дмитром і весь цей час Влад слухав мене і хмурився. Я не уточнила, що повинна бути ще одна зустріч і не говорила про нашу з Дмитром гру. 
— Чекай,— перебив мене хлопець, — ти бачилася з вбивцею?
— Так. Тобто, я не знала, що він злочинець. Я думала, що він мій дядько. 
— Дано, ти хоч розумієш, як це небезпечно! — сердито сказав хлопець. 
— Цей Дмитро мені нічого не зробив. Він лише хоче, щоб я дізналася правду. 
— Тобі чому він тобі її просто не розкаже, а призначає зустрічі?
— Тому що це для нього така собі гра. — відповіла я.— Напевно, він хоче, щоб мама боялась його. 
— Ти більше не будеш з ним бачитися!— різко сказав Влад. 
— Що? Чому?— закричала я. 
— Тому що він — небезпечна людина. — сказав хлопець і піднявся зі стільця. 
— А хто по-твоєму тоді я? Така ж, як і він вбивця?
— Господи, Дано! Не перекручуй мої слова.— важко зітхнув хлопець.— Я лише хвилююся, щоб з тобою нічого не трапилося.
— Я розумію, але це стосується моєї сім'ї.— впевнено сказала я.
— Ти точно хочеш знати цю правду?
— Я просто заплуталась і навіть не знаю кому вірити.— відповіла я.
Влад підійшов і обійняв мене. Я зарилася носом в його груди і міцно притиснулася. Він проводив руками по моєму волоссю і ніжно поцілував в голову.
— Ти ж знаєш, як сильно я ціную тебе?— згодом сказав Влад.
— Не знаю. Ти не говорив мені. — відповіла я.
— Зараз кажу.— посміхнувся хлопець. — Все, заспокоїлась?
— Угу.— кивнула я.
Влад відійшов, щоб прибрати зі столу, а я почула звук вхідного повідомлення. Я подивилася на екран свого телефону і відразу схопилася на ноги. 
Дмитро призначив мені ще одну зустріч і вона мала відбутися за годину в тому ж кафе. 
— Мені треба йти!— сказала я і почала похапцем збиратися. 
Я побігла в кімнату Влада і швидко натягнула свої джинси. 
— Щось сталося?— спитав хлопець і сперся на стіну. 
— Мама шуму наробила.— збрехала я.— Хвилюється, де я. Зараз, як почне сваритися!
— Давай, я тебе підвезу. — запропонував Влад.
— Ем...та ні. — почала викручуватись я.— Я швидко дійду пішки. 
— Так не можна. Давай я все ж таки тебе підвезу. — наполягав хлопець.
— Краще відпочивай.— з посмішкою сказала я і поцілувала його.— Побачимось пізніше!
Я вдягнула свою курточку і вийшла з його будинку. Коли я дійшла до іншої вулиці, то відразу ж викликала таксі. На автомобіль довелося чекати близько десяти хвилин і я вже встигла достатньо замерзнути. Їхали ми теж довго і всю дорогу я нервово стукала ногою.
— Кудись спішите?— спитав мене таксист.
— Так.— відповіла я і закотила очі. Ще він вирішив мене діставати.
— Не хвилюйтеся, через десять хвилин будемо на місці, якщо заторів не буде.
Я подивилася на годину і помітила, що десять хвилин — це якраз те, що мені залишилося. На щастя, заторів не було і я на останніх хвилинах забігла в кав'ярню. Дмитро сидів за тим же столиком і пив ту ж каву. «Любить стабільність.»,— помітила я.
— Я вже тебе зачекався!— сказав чоловік, коли я сіла навпроти нього.
— Вибачте, були деякі справи.— відповіла я.
— Хм, помітно.
Ай справді, я навіть не подумала, як виглядаю. Вчорашній макіяж, подряпана щока і пляма від пива на светрі. Просто ідеальний образ для важливих зустрічей. 
— Може перейдемо одразу до суті?— запропонувала я.
— Це твоє перше питання.— сказав чоловік і посміхнувся.— В тебе залишилось чотири.
— Так нечесно!— крізь зуби сказала я.— Питання стосуються тільки тих таємниць.
— Хто таке сказав?— відповів чоловік і я зрозуміла, що спорити з ним даремно.
— Гаразд. Звідки ви знаєте Ліну?
— Хм, я бачу ти підготувалася. Вона сестра моєї давньої знайомої.
Я подивилася на нього і пригадала, що у Ліни була сестра, але щось трапилося і вона померла. 
— Як називалася сестра Ліни?
— Віра.— відповів чоловік і знову посміхнувся.
— Це ви її вбили?— спитала я і нахилилася ближче.
— Ні. Не я.
Від його гострого погляду у мене пройшлися мурашки по тілу. Він чекав на моє останнє питання, а мені було страшно його задавати. 
— Хто тоді вбивця?— налякано спитала я.
— Ти знаєш.— відповів чоловік.
— Назвіть ім'я!— голосно сказала я .
Дмитро хотів мені щось сказати, але раптом я відчула, як хтось схопив мене за руку і змусив піднятися. Я здивовано подивилася і помітила свою маму. Вона була зла і схвильована.
— Дано, швидко збирайся! Ми йдемо геть!— голосно сказала мама.
— Нікуди я не піду! Ти розкажеш мені всю правду. — закричала я.
— Я сказала збирайся!— голосно сказала мама. — Щоб я більше не бачила, що ти зустрічаєшся з цим чоловіком!
— З цим чоловіком?— почала кричати я і гірко засміялася.— Твоїм братом? Чи може колишнім нареченим,а?
Мама схопила мене за руку вище ліктя і потащила на вулицю. Вона як-небудь накинула на мене куртку і зі всієї сили тягнула. 
— Достатньо!— крикнула я і вирвалася з її хватки.— Що ти за людина така?! 
— Хочеш правди, та? То може сама перестанеш брехати!
— Про що ти взагалі говориш!
— Розкажи мені ,де ти сьогодні ночувала?— крикнула мама і підійшла ближче.— Ці дурниці нібито ти була в Єви можеш приберегти для когось іншого!
— Добре, я була з Владом!— голосно сказала я.— Хочеш ти цього чи ні, але я кохаю його!
— Яка ж ти дурепа!— крикнула мама.— Я не думала, що ти до такого дійдеш. Він використовував тебе, а ти лягла під нього, як остання шлюха!
Я стояла і не могла зрозуміти, що вона має на увазі. Цього не може бути і я впевнено підійшла ближче до мами. 
— Я не вірю тобі. Влад теж кохає мене.
— Звісно.— сказала мама і почала сміятися. — Невже ти справді подумала, що людина, яка стільки часу ненавиділа тебе, змогла отак просто закохатися?!
— Не бачу тут нічого смішного!— сердито сказала я.— І навіщо Владу мене використовувати?
— Щоб доносити мені про всю інформацію, яку ти зібрала. — сказала мама, а я аж побіліла.
— Це неправда!— мовила я і відчула, як на очі навернулися сльози.— Цього не може бути!
— Звідки ти думаєш, я дізналася про твою зустріч з Дмитром? Це Влад прослідкував за тобою, а тоді повідомив мені.
— І ти думаєш, що я тобі повірю?— сказала я і почала сміятися.— Я по-твоєму ідіотка?
— Так. При чому повна!— відповідала мама і кивнула кудись в сторону.— А тепер подививсь туди!
Я повільно повернула голову і помітила Влада, який стояв, спершись на капот своєї машини. Значить, все , що говорила мама — правда? Я відчула, що сльози почали текти з моїх очей. Мама з якимось жалем подивилася на мене і я зрозуміла, що довірилась людині, яка крім помсти більше нічого не помічає...