Клянусь, я твій - Поліна Ендрі

- Та про що ти говориш взагалі?? - Тут я вже не витримую, несильно відштовхуючи його, але більшого зробити мені зовсім не дозволяють, мене охоплюють міцними гарячими долонями, різко притягують до себе і позбавляють всього дихання, вриваючись у мій рот гаряче несподіваним, обпалючим поцілунком.

***

Весь світ вибухає над моєю головою.

Її запах б'є по скронях: такий сильний, такий неможливо п'янкий, що я відчуваю, як по венах розливається, спалюючи, тягуча туга за нею. Мене веде від смаку її губ, від спалюючого душу поцілунку, я вже не можу зупинитися, як справжній маніяк, накидаюся на неї, боячись не того, що вона може відштовхнути мене, а те, що я все одно не зможу зупинитися. Але вона здається, Кім цілує мене з не меншою запопадливістю, ніж я її, я відчуваю її подих, рваний, плутаний і розпачливий, і розумію, що їй так само як і мені відчайдушно цього не вистачало. Нехай це самообман, нехай я прийняв фантазію за реальність, але я готовий у нього вірити, лише б Кім не відштовхувала.

- Кейн, - з півсили видихає вона.

Коли я бачу сльози, що проглядають з-під струнких пропущених вій, я розумію, що ось зараз, прямо в цю хвилину готовий пробачити їй все. Підставити плече, піти на злочин, убити заради неї.

Я розумію – це не просто сльози.

Кім слабшає прямо на очах, її ноги починають тремтіти, з горла видирається схлип, і я дійсно підставляю їй плече, притискаю її до себе так сильно, наче вона збирається втекти.

Їй це потрібно.

- Так, Кім, поплач. Ось так, моя дівчинко.

Вона, така беззахисна, тендітна і податлива, довірливо схлипує, тягнеться до мене і ми зливаємося в такому шаленому поцілунку, що в мене геть-чисто зриває дах. На мить мені здається, що ми знову там, у минулому, їй вісімнадцять, мені двадцять один, і єдина наша проблема – це її батьки, які завжди були проти наших стосунків. Але позаду нас п'ять довгих років, які тягнуть за собою цілу низку з руїн та невдач, тепер ми самі господарі своїх життів, і більше ніхто не наважиться нам перешкодити. Мені начхати, навіть якщо завтра сюди заявиться її випещений чоловік чи батько, навіть якщо він прийде, приставивши мені до скроні дуло пістолета, але я вже знаю, що сьогодні я її звідси нікуди не випущу.

Сьогодні ти сама зробила свій вибір. Ти не відштовхнула мене, хоча могла, і тепер тобі доведеться змусити мене чи справді пристрелити, бо я з власної волі нізащо не зупинюся.

Її ніжні губи пропалюють моє тіло, неначе розпеченими клинками, я підхоплюю тендітне тіло і несу нас до спальні. Вуха ніби заклало ватою, я насилу чую стукіт її падаючих туфель, мене п'янить її близькість, скручує м'язи і геть відбиває здоровий глузд.

Повітря справді як полум'я. Наш подих зливається в унісон, серця шалено б'ються один навпроти одного. Я ставлю її поруч із ліжком, ніжно тримаю її обличчя у своїх долонях і майже торкаюся її губами. Я важко дихаю, ледве стримуючи себе, притуляюсь до неї чолом, в яскраво-сірих очах горить біль.

- Кім, я намагався, - палко шепочу я. Я наче благаю її, хоча напевно так воно і є. Бо якщо вона відмовить мені сьогодні, я здохну від туги. - Клянусь, я намагався. Скільки разів... Ти не уявляєш, як це складно. Краще встроми ніж мені в серце, але не зраджуй мене знову.

Від звуку мого голосу Кім ледь не задихається. Вона плаче і відчайдушно хитає головою, я бачу, що їй важко говорити. Так, маленька моя, я знаю.

Її губи мовчки приливають до моїх, я відчуваю, що ось-ось кану в безодню і в той же час мені до запаморочення добре, немов у вени хтось упорснув саму ейфорію. Я згоряю у чуттєвій насолоді, наше дихання рване, поцілунки обпікають, як розпечене залізо.

- Кім, Кімберлі, - видихаю я, кусаючи її солодкі губи і геть-чисто змітаючи здоровий глузд і пам'ять.

І ось нарешті. В моїх обіймах - та сама дівчина, та єдина, від якої я давним-давно втратив голову, розум і серце. Я задихаюся власним диханням, цілуючи її оголене тіло, наші розпалені тіла тісно сплелися в єдине, я притискаю Кім до себе, сильніше і сильніше, чіпляюся в неї так міцно, що вже не віддаю собі звіту. Я просто не можу зупинитися, не можу перестати дихати нею, цілувати кожен дюйм її гнучкого тремтячого тіла, розкинутого піді мною. Вона така тендітна, така ніжна, така приваблива, і ж навіть не уявляє, як цим зводить мене з розуму. Мене веде непереборна, обпалююча пристрасть, я цілую її знову і знову, і від звуків, які видає Кім, мені зносить дах. Я вже кусаю її, не цілую, - ніби звір накидаюся на соковиті, опухлі від поцілунків губи, мало не вгризаючись їй у ясна, мну її губи своїми зубами, бо так її запах проникає в мене глибше. Я хочу ковтати її, поглинути її всю, хочу на повну силу легень дихати лише цим п'янким, запаморочливии запахом, таким неймовірним і ні з чим не зрівняним. Кім легенько скрикує, коли я в пориві пристрасті прокусую її губу, і на ній з'являється маленькая крапля крові. Я відриваю голову, щоб поглянути, і відразу відчуваю укол провини.

- Пробач мені.

Я заглядаю їй у вічі і якимись далекими глибинами своєї свідомості розумію, що ця фраза не має нічого спільного з цим випадком.

Вона не відповідає, тягне мене за шию і змушує мало не задихнутися від дотику її ніжних губ. Я обхоплюю її обличчя обома долонями, піднімаю її голову над подушкою і знову цілую, цього разу — не по-дитячому жарко і шалено. Жадібно вриваюсь язиком і починаю м'яко посмоктувати її губи. З горла Кім виривається тихий гортанний стогін, від якого я слабну так, наче хтось безжально розплавив моє тіло. І знову я, як божевільний хворий уявляю, як вона так само вдавалася до пристрасті з іншим і мало не вмираю від туги. 

До біса все. 

Нині ти моя. І я твій. А про все інше ми подумаємо завтра.