Коли вибір лише один - Єва Басіста

За декілька митей це спиртне повільно опускалося по моєму стравоходу до шлунку. Я відчував приємне тепло, а потім легке сп'яніння. Наче дійсно стало простіше, але після третьої чарки до мене повернувся мозок, який сказав:

- Це не допоможе. Краще лягай спати, бо завтра на роботу.

Я так і зробив. Навіть слова батька мене не зупинили. Пішов. Ліг на ліжко та дивився на стелю. Як же мені було фігово... Хотілося зникнути. Завтра у Зої весілля, а потім у неї будуть діти, онуки...

А що станеться зі мною? Мене беруть сумніви, що я знайду дівчину, котру покохаю. Та кучерявка назавжди залишиться у моєму серці...

Я різко схопив свій телефон. Навіть не знаю, що мною керувало у той момент, проте я відкрив листування зі Зоєю та написав:

- Вітаю тебе та Влада! Бажаю вам гарного подружнього життя!

Ні! Це дурня! Я зовсім зійшов із глузду! Навіщо писати те, що не хочеш! Тому швидко видалив його та закрив соціальні мережі. Краще зараз мені лягти спати, а не лазити в Інтернеті.

Сон швидко мене забрав у своє царство. На щастя, навіть нічого не снилося. Просто панувала темнота перед очима, яка о шостій ранку розвіялася.
Свій день я почав із душу, а потім швидко одягнувся та думав летіти на роботу, але мене зупинила мама:

- Я не знаю, як заведено у тебе, але якщо ти живеш тут, то маєш обов'язково снідати.

- Добре, - повернувся я до будинку, то знав, що сперечатися з мамою нема сенсу.

Молочна рисова каша не лізла мені в горло. Але варіантів не мав. Не хотів ображати найріднішу мені людину.

- Ти краще? - запитала вона, спостерігаючи за мною.

- Нормально, - буркнув я.

- Може ти вдома залишися?

- Ні, треба працювати.

- Ну дивися, бо я переживаю...

- Мамо, все добре, - вичавив я зі себе усмішку.

- Надіюсь...

Пішов я до автомобіля після того, як закинув до свого рота останню ложку каші. Всередині свого залізного коника я увімкнув радіо та швидко поїхав на перше замовлення. По дорозі скурив три цигарки та викидав з голови Зою та її весілля. Зараз вона у білій сукні, нафарбована, вся така гарна, а поряд з нею Владислав...

Чорт! На дорогу вискочила козуля. Я різко вдарив по гальмах. На щастя, не збив бідолашну тварину, яка величезними очима дивилася на мене. Посигналив, але це не злякало її. Вона продовжувала мене розглядати, але потім різко дременула до лісу. Мені треба бути уважнішим, бо ледь не втрапив халепу.

Далі від нервів я випалив ще три цигарки, а коли на заднє сидіння сів перший клієнт, то забув про свою шкідливу звичку.

Робота кипіла. Я зробив шість замовлень, а після останнього вирішив трішки відпочити. Організм просив нікотину. Тому  зупинився, відчинив вікно та повільно палив. Сьогодні абсолютно був інший день. На небі не знаходилося жодної хмаринки, а сонце доволі гарно прогріло повітря. Як на осінь, то було дуже тепло. Навіть не вірилося, що вчора погода змушувала відчувати холод та сирість.

Я заплющив очі. Ловив тепло променів, як хтось сів на заднє сидіння. Довелося різко повертатися до реальності зі стану релаксації.

- У мене зараз перерва, таксі не працює, - буркнув я та обернувся до нахабного клієнта, що всівся позаду. Цієї миті я ледь не отримав зупинку серця. Просто не вірив своїм очам!