Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська
Тереса діяла за планом. Зайшла. Бадьоро підійшла до ліжка, взялася за край ковдри, якою Джозеф був укритий з головою, і різко відкинула. На мить забарилася: дивитися на мальовничу картину, що відкрилася, чи не дивитися? З одного боку, їй уже встигли натякнути, що виховані студентки відвертаються або заплющують очі, коли перед ними роздягнений проректор. З іншого боку, треба ж повторити все, як було минулого разу. А минулого разу Тереса, незважаючи на всю стресовість ситуації, встигла проректора роздивитися.
Тому було вирішено і цього разу його роздивитись. Тим більше, що він, як і раніше, залишався привабливим у своїй оголеній чоловічій красі. Цього в нього не відібрати. Він був так гарно складений, що викликав у Тереси незрозуміле хвилювання. А ще її охопило переконання, що його пристріт — все-таки приворот. Хтось нахабно спокусився на всю його ладну чоловічу мускулисту бугристість. Хтось вирішив привласнити це все собі. Яка кричуща безпардонність!
Тереса вважала своїм священним обов'язком позбавити проректора обурливих намірів невідомої пристрітонасилательки і від щирого серця полила його з чайника водою.
— Що ви собі дозволяєте?! — розплющив він очі, імітуючи, що щойно прокинувся, і почав відчайдушно відпиркуватися від води, що стікала з чола. — Хто ви така?
Після цієї просоченої обуренням фрази запитав незворушно:
— Я ж, здається, такі слова сказав минулого разу?
Він узяв з тумбочки колбу з синюватою рідиною і зробив пару ковтків. Мабуть, це і є протипроклятійна сироватка.
— Слова точно не пам'ятаю, але інтонація була саме така — обурена, — похвалила його Тереса. — І я, здається, теж зробила все правильно?
— Так, усе, як минулого разу, — підтвердив Джозеф.
І вони обоє подивилися на його мітку, яка анітрохи зовні не змінилася. Після недовгих роздумів проректор змушений був констатувати:
— Не вийшло, — він з досадою прикрився ковдрою. — Якби спрацювало, то сироватка подіяла б миттєво.
Тереса прогулялася до ванної кімнати за рушником і простягнула його Джозефу зі словами:
— Поки не вийшло, — вона наголосила на слові "поки". — Ми щось зробили не так, треба зрозуміти що і повторити.
Джозеф прийняв рушник із вдячністю і почав витиратися.
— Здогадуюсь що, — хмикнув він.
— Справді? Що саме? — зраділа Тереса.
У неї поки що не було жодного припущення.
— Вода, — сказав Джозеф.
— Що вода?
— Цього разу вона не така крижана, як минулого. Вона встигла нагрітися майже до кімнатної температури. Мені майже сподобалося, як ви на мене її лили.
— Та невже???
— …а мало шокувати.
Геніально! Справа точно у воді. Точніше, у її температурі. Адже чайник тільки тому і є грізною зброєю, що наповнений не тепленькою водою, а такою холодною, щоб пробирала до кісток.
— Зараз повторимо, — пообіцяла Джозефу Тереса. — Я заміню воду.
— Чудово, — він пірнув з головою під ковдру.
Тереса вирушила на вихід. Для чистоти експерименту вона вирішила набрати нову порцію води у своїй ванній кімнаті, де з крана з холодною водою текла по-справжньому крижана вода. Заодно і мазь знеболювальну та дезінфікуючу захопила. Раптом на якийсь час після зняття пристріту мітка стане особливо болючою?
Щойно чайник був наповнений, вона повернулася на вихідну позицію — до дверей кімнати підвищеного комфорту.
Дубль два. Тереса все робила рішуче. Увійшла. Наблизилася до ліжка. Зірвала ковдру. Порозглядала (це найприємніша частина). Полила водою.
— Збожеволіли?! — прогарчав Джозеф. — Ви хто?!
Репліка була ідеально відіграна. Йому б у театрі виступати. Він зробив кілька ковтків сироватки.
Вони перезирнулись і втупились у мітку. Ось падлюка! Вона й не думала хоч якось реагувати на їхні старання — продовжувала залишатися точно такою, якою й була.
— Я знаю, що не так, — Джозеф подивився на Тересу. — Справа не у воді, справа у вас.
— Чому це в мені? — обурилася Тереса. Вона тут старається, води не шкодує, а її звинувачують?
— Коли ви того ранку йшли будити свого одногрупника, ви були войовничою і наполегливою, ви йому погрожували, у вас іскри з очей летіли…
— Хочете сказати, сьогодні я все роблю надто м'яко? — перебила Тереса.
— Так, — провокативно посміхнувся він.
Гаразд. Сам винен. Хоче жорсткіше, буде жорсткіше! Хоче войовничіше, буде войовничіше!
— Добре, дьєре Джозефе. Ховайтеся, бо я йду на вихідну позицію! — вимовила Тереса наполегливо.
— Вже краще, — знову посміхнувся він і теж зайняв вихідну позицію — під ковдрою.
Тереса вийшла та зайшла. О, вона була неначе вихор. Вона не крокувала, а летіла до ліжка.
— Вілзорте, ану піднімайся! — скомандувала громовим голосом. — Якщо проспиш, Тоцький тебе вб'є! Але спершу це зроблю я!
Ух, як вона зірвала ковдру! Вона вмить відлетіла вбік. Ух, як вона помилувалася взірцем м'язистості, що відкрився її погляду!
— Прогульникам — бій! — пригрозила войовничо. У хід пішов чайник. — Я не дозволю заплямувати честь академії! Будеш у мене ходити по струнці!
Бризки з лоба Джозефа летіли в різні боки.
— Що ви собі дозволяєте?! — відхилявся він від крижаної води.
І тут за сценарієм мало йти його обурення, але він видавав звуки підозріло схожі на здавлений регіт. Наче його розбирає сміх, але він докладає героїчних зусиль, щоб зберегти серйозність.
— Тересо, ви неперевершені...
Ні, він явно реготав.
— …у студентському драмгуртку берете участь?
Джозеф акуратно розтиснув її пальці, що стискали ручку чайника, і відставив його вбік. Його руки були приємно теплими. Йому і крижана вода не страшна.
Роззброївши Тересу, він припав до колби з сироваткою.
— Смак, як у міцної кави, — поділився Джозеф. — Хоча колір синій.
Вони обоє з надією глянули на мітку. Результат нульовий. Та що ж це таке? Де справедливість?!