Наречена для дракона - Марія Люта

Була середина зими. Стояли люті морози, а землю вкрив сніг. З того випадку з Ребеккою минуло більше місяця, але я досі іноді згадувала про нього. Повна картина події склалася лише наступного дня.

- Та про що Габріель тільки думав, коли дозволив тобі пройти процедуру? - гнівно спитала я тоді.

- Взагалі-то лорд Габріель тут ні до чого. Я змусила його, - несміливо відповіла Ребекка.

- І як же!? - запитала, не вірячи. Особисто я не уявляла, як Ректора можна до чогось примусити.

- Я розпочала процес розширення потенціалу за кілька хвилин до заняття. У нього просто не залишилося вибору, він був змушений мені допомогти.

Я оніміла від потрясіння. Де поділася моя розсудлива подруга!? Це вже була не просто дурість, я навіть не знайшла потрібного слова:

- Ти хоч розумієш, як ризикувала!

- Лорд Ректор найсильніший і найуміліший маг з усіх мені відомих. Я була у ньому впевненою.

- А якби він спізнився?

- Він ніколи не спізнюється.

- Проклятий Урх, Ребекко, це було так безглуздо! Адже ти могла померти! - я кричала, не в змозі стримувати емоції, намагаючись достукатися до решток розуму подруги.

- Ти ж мене врятувала. Значить, усе добре.

- Я ледве не втратила магію... Ти залишилася живою, а я не випалила весь резерв лише з незрозумілого дива... - промовила тихо,  все одно крики допомагали мало.

- В сенсі? Що означає, що ти ледь не втратила магію? - хоч щось сколихнуло спокій сусідки.

- А ось так. Мій резерв був повністю висушений. Я мала перегоріти. Але магія взялася просто нізвідки, і тільки завдяки цьому диву ти жива, а я все ще можу чаклувати.

- Доброго ранку, адептки! - того разу я не помітила появи Ректора, тому що була надто збуджена.

- Доброго ранку, лорде Ректоре! Знаєте, ви не дурень. Це моя сусідка – повна дурепа!

Потім, звичайно, я вибачилася перед Ребеккою за різкі слова, вона теж щиро покаялася, і ми помирилися. Як виявилося, цю божевільну дурість вона втнула через велике кохання до лорда Лея. Викладач з ББП повністю перестав її помічати, всі інші спроби звернути на себе хоч якусь увагу не увінчалися успіхом. Вона була у розпачі, коли натрапила на процедуру збільшення потенціалу, і вирішила ризикнути. Я ж докоряла собі, що за своїми клопотами не помітила, що сусідці теж дуже нелегко.

Але перед тим, як вибачитися перед Ребеккою, я попросила вибачення у Габріеля. Адже він мав рацію: я побачила лише уривок події та зробила помилкові висновки. Мені було дуже ніяково, що я відразу подумала про нього погано і наговорила зайвого. І ще я зрозуміла одну річ: він нізащо не виправдовувався б. Навіть якби Ребекка не зізналася, він не доводив би мені, що невинний. Не знаю, чи вважав виправдання принизливими в принципі, чи щоб не ставити в незручне становище Ребекку... І ця нова грань характеру Габріеля змусила поважати його ще більше.

Загалом на наші відносини пригода на полігоні мала несподівано позитивну дію. Габріель не сердився на мене, а розповів кумедну ситуацію зі своєї молодості: він помилково викликав на дуель цілителя молодшої сестри, коли ненароком застав їх за оглядом молочних залоз... Ми посміялися разом і незручність, що виникла після припинення наших стосунків, зникла.

Так, незручність зникла. Це допомогло нашим тренуванням, але посилило мій біль, який я тепер дуже старанно приховувала. Адже почуття до Габріеля після того випадку стали не те щоб сильнішими - куди вже сильніше? - але глибшими, більш усвідомленими, і перестали видаватись несерйозним дівочим захопленням чи простою пристрастю. Спершу я вирішила з цими почуттями боротися.

Я завантажила себе на повну, намагаючись, щоб удень не залишалося навіть вільної хвилини, а ввечері я відключалася ледве торкнувшись  ліжка. З самого ранку – пробіжка, потім пари свої та додаткові з цілительства, увечері бойове тренування з Ребеккою чи Габріелем, потім – кинджал та підготовка до семінарів.

Я працювала на межі можливостей. Зате моя фізична та магічна форми були на піку. Тіло стало пружним, підтягнутим та еластичним. Якщо спочатку біг викликав протест, то тепер всі м'язи, здавалося, співали і самі вимагали руху. Те саме відбувалося і з магією: складалося враження, що мені варто лише подумати про потрібне заклинання, як воно саме зривалося з пальців. За цей місяць я просунулась в освоєнні цілительської магії значно більше, ніж за попередні роки навчання.

Крім того, я розібралася, чому не перегоріла, допомагаючи Ребеці. Щоправда, це сталося випадково під час роботи з Бовемом. Із суто цілительського інтересу я вирішила допомогти хлопцеві. Ні, з його стрибками потенціалу, я, природно, зробити нічого не могла, але зате поставила йому додатковий фільтр з самоочисними властивостями у ниркові канальці, так що відтепер каміння йому більше не загрожує. Хлопець уже міг говорити і був мені дуже вдячним, і присягався, що ніколи б навмисне не кинув би в мене чи в когось ще не те що камінь, а навіть жменю піску. Довелося його пробачити, тим більше, що він погодився стати піддослідним для моєї дипломної роботи.

Так ось, щодо резерву... Одного чудового дня ми, як завжди, зустрілися на стайнях, збираючись вирушити верхи до кар'єру - ближче до землі, до рідної стихії Бовема. Але один жеребець раптом вирвався з рук конюха і помчав прямо на нас. Розуму не докладу, що так налякало бідну тваринку... Ми ледве не опинилися під копитами коня. Бовем спорудив земляний мур, але кінь розгромив його, не знижуючи швидкості. Тоді я з переляку створила вловлюючу сітку  - заклинання, за природою схоже зі щитом, але еластичне. Чи слід було говорити, що мені воно було не під силу... Але я змогла його утримувати доти, поки конюху не вдалося заспокоїти жеребця і відвести в стійло.

Тоді я змогла відстежити потоки сили. Виявляється, я брала її зі щита! Подумати тільки, і коли Габріель зміг його встановити!? Те, що це саме його рук справа, я не сумнівалася, адже в щиті був використаний спосіб зворотного плетіння, який зробив його невидимим. Та й хто окрім нього став би так піклуватись про мене? Як би там не було, але в ситуаціях екстремального навантаження я примудрялася брати силу з цього щита. Точніше навіть не я примудрилася, а сила сама перетікала в мене, немов за законом сполучених посудин. Це було дивно, я ніколи не чула про подібне явище. Я все збиралася запитати у Габріеля, але поки не наважилася, воліючи дослідити спершу бібліотечні талмуди. Адже дуже хотілося розібратися самій, прийти до чоловіка з уже готовим поясненням, а не вивалювати на нього чергове завдання.