Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Але ж нічого не сталося. Напав він швидше за все від розпачу, у жалюгідній спробі позбутися рикоя і завдати тобі хоч якоїсь шкоди. Вір у нас! У стихійників, особливо. З ними зв'язуватись собі дорожче, а з твоєю появою їхня сила все збільшується, - намагався заспокоїти кохану чоловік, вже сто разів пошкодувавши, що відкрив їй очі на те, що відбувається. «Вона маленька і слабка жінка, а я старий бовдур!» - лаяв він себе.

-Так. Гаразд, - Стьопка відклала холодну каву і схопилася на ноги, - втомилася я від негативу! Веселитися хочу! Радісних емоцій! Що можеш запропонувати? Не хочу більше сьогодні думати про небезпеку! - вона навіть змогла видавити усмішку, правда вийшла вона кривуватою.

-Пішли до мене у гості? - запропонував Петро, ​​- Подивишся мій холостяцький барліг!

-Яка цікава пропозиція, - друга посмішка вийшла не такою вимученою, - а як розважатимеш?

-Хочеш, навчу робити ювелірні прикраси? - запропонував перше, що спало на думку, - Та пригощу наливкою власного виробництва?

-Знаєш, хочу! Пішли! - Стьопка струснула розпущеними кучерями, бажаючи так само струсити з себе всі тривоги і пішла за курткою.

«Нова хатка - нова гадка»

Будинок Петра ховався за густим садом, тому зі Стьопчиного двору було видно лише шматок даху з червоної черепиці.

-Ой! - зупинилася Степанія, - Та ми ж досі крадемо твою електрику!

-Ага! - сусід підхопив її під лікоть і, підтримуючи, підштовхнув до хвіртки, тихенько цмокнув у верхівку, від того що просто не зміг утриматися, - Нічого, мені навіть приємно!

-Блін! Геть забула! Вибач!

-Стьопушко! Що ти, справді? Ти мені майже дружина! – ласкаво дорікнув очевидним, – Все моє – твоє!

-Та-а-а-к? - простягла недовірливо, зловивши себе на думці, що про сімейний бюджет їх дивовижної компашки, ще думати не доводилося. Він що, теж один на всіх буде? «Так усе, не думати! Не думати, не хочу, не можу, не буду! Не сьогодні!»

Двір сусіда був акуратно очищеним від снігу, хвіртка відкрилася без скрипів. Степанія уважно дивилася на всі боки, намагаючись розглянути риси характеру за облаштованим побутом чоловіка. Адже, недаремно кажуть, що затишок у будинку, це дзеркало душі господаря. Обителі Міті та Гора вона вже бачила, тепер перейнялася інтересом, що такого побачить у фортеці відставного військового.

У будинку було прохолодно, дуже чисто і якось надто по-спартанському. Білі стіни, скромні світильники. Меблів практично не спостерігалося, як і картин чи рамок із фотографіями. Передпокій зустрів натертою до блиску кахельною підлогою, вішалкою біля дверей і тумбою з взуттям. Все. Ні дзеркала, ні килимка, ні капців.

З передпокою Петро провів гостю у просторий хол з каміном та шкіряним диваном навпроти. Більше там нічого не було. Скромно, все за призначенням. Наче господар у принципі не знав про існування інших предметів інтер'єру.

-Що, не дуже затишно? - погляд сусіда намагався зчитувати думки з її обличчя. Петро хвилювався, як малолітка, який вперше привів подружку додому і забув перед цим прибратися в кімнаті.

-Лаконічно! - усміхнулася вона, - Відразу видно, хто ти за професією. Все найнеобхідніше та найпростіше?

-Напевне, так. Ось диван, на ньому сидять. Ось камін, від нього гріються. А дрібницями якось не встиг обрости. Раніше не купував, бо могли зірвати будь-якої хвилини, збиратися доводилося швидко.

-Нічого, це наживне. Тяжко тобі? - вона пройшлася по кімнаті, відзначила, що навколо лікарняна чистота і присіла на диван, не знаючи куди далі себе подіти.

-Що саме тяжко? - чоловік підійшов до каміна, поворушив майже згаслі вугілля, підкинув дров і присів поруч.

-Одному справлятися з господарськими турботами. Чисто в тебе, а прибирання не чоловічих рук справа.

-З домашніми справами не важко. Одному - важко, – відповів чесно, – особливо, коли вийшов у відставку і стало повно вільного часу. Гостро відчулася самотність, у друзів же дружини, діти дорослі. Але ж це в минулому, чи не так? — Петро поцілував її долоню, знову зграбаставши у свої широкі лапищі і Стьопка потішилася, що встигла випити зілля Матильди перед виходом.

-Так, це у минулому, - підтвердила розсіяно, раптом відчувши себе якось дивно, - холодно в тебе тут, - підібгала ноги в тонких шкарпетках і зіщулилася, - ти  не топиш?

-Холодно? - занепокоївся чоловік, - От я, йолоп! Зараз! - він кудись вийшов і швидко повернувся з в'язаними шкарпетками і теплим светром, - Ось, накинь, а я поки опалення ввімкну! Вибач! Я просто люблю холод, не подумав!

-Не переживай так! - заспокоїла вона його, - краще розкажи, що тут у тебе ще є, а краще покажи!

Нудота накотила різко, з розмаху вдаривши під дих. Вміст шлунку перетворився на розпеченого їжака, погрожуючи розпороти живіт і вивернути кишки на підлогу. Степанія ахнула і, склавшись навпіл, впала на коліна.