Ти - моя пристань - Юліанна Бойлук
Я, поглянувши на Мурада, здивовано запитую:
— Чому ти шукав? Щось ще сталося? Володар щось казав, після того, як я вийшла?
Він же ласкаво посміхнувся, піднявши моє обличчя двома пальцями.
— Сестричко, годі сумувати. Тобі личить твоя осяйна посмішка, посміхнися… — склавши руки за спиною, Шехзаде обвів нас з Арманом спокійним поглядом. — Такі сумні... Як же ви двоє любите все ускладнювати. Годі цього трагізму. А ти, Селіндж, могла б раніше мені розповісти і нічого цього не сталося б. Чи ти і мене боялася? Хіба я тебе не підтримав би? Але нічого страшного, головне, що всі живі. А Нікях — це найпростіше. Зараз, сестричко, чим швидше розбирайся зі справами в Стамбулі, і, як тільки зможете — приїздіть в Манісу. Якщо хочете, ми проведемо вам таємний Нікях...
Ці слова мене просто ошелешили і я одразу ж відрубала:
— Ти що здурів, Мураде? Цим самим ти підставиш себе перед Володарем, — я поглянула на Армана. Він рішуче заперечно похитав головою, аби я не погоджувалася. На моїх вустах ледь з'явилася посмішка.
— Ви й так забагато думаєте про інших. Але є й кращий спосіб і цілком безпечний. Все, що вам потрібно — це просто дочекатися часу, коли на Османський трон зійду я, як новий Падишах. Дай Аллах довгого життя нашому Володарю, але все ж це невідворотно. Коли це станеться, я першою справою вас одружу. Можливо, наш батько вважає гідним моєї сестри лише Пашу найближчого оточення, але на мою думку немає гіднішої кандидатури ніж та, котру підказало серце. Я ж чую скільки болі в ваших голосах і скільки кохання в поглядах. Ви маєте бути разом... До того ж будь-кого можна зробити Пашею нашого оточення. Я послідкую за тобою в Манісі, Армане Бей... — Мурад хитро посміхнувся. Я ж в цю мить гордо підняла голову:
— Мій Шехзаде! Тепер я вірю: ти станеш добрим Султаном. Ти починаєш бути розумним, кмітливим і справедливим. Я тобою пишаюся!
Шехзаде ж дзвінко засміявся, міцно обнявши мене:
— Хитрунка! — потім поглянув в мої бездонні очі. — Обіцяю, ти сама обиратимеш собі чоловіка. В тебе обирати виходить краще, ніж в будь-кого.
Арман в той час широко посміхнувся:
— Я молитимуся за вас, Шехзаде. Не можу передати мою вдячність.
— Поки немає за що, Армане.
— Все це дуже добре, от лише вам не здається, що до того часу Володар може захотіти мене видати за свою людину? — я піднесла одну брову, а мій коханий, почувши це, закусив губу. Один лише Шехзаде залишився спокійним:
— Годі тобі панікувати, люба. По-перше, він обіцяв не видавати тебе силою. Він тобі нареченого, ти йому: "Тільки це не цей", і так кожного разу. По-друге, ми щось завжди вигадаємо. Ми ж команда. І по-третє, розлучення ніхто не скасовував. Одне твоє слово — і це лише фіктивний шлюб, ще одне слово — розлучилася. Ти — Султана, не забувай про це. У твоїх руках влада від народження, а ще влада, дана тобі любов'ю твого батька, брата, родини і імперії, що переживати маєш не ти, а твої вороги, сестричко... — Мурад посміхнувся, обійнявши мене ще міцніше. Я схилила голову на його плече, глянувши на Армана:
— Правда, в мене чудовий брат? Моя школа...
Наш дружній сміх рознісся коридором.
— Ну, якщо вам дуже не терпиться одружитися, я можу поговорити з Володарем. Це повинно допомогти.
— О ні, не варто! — різко вихопилось в мене, а за тим я лагідно посміхнулася. — Другого заступництва від мене сьогодні не приймуть.
Хлопці, перезирнувшись, знову засміялися.
— Як вам віддячити за ваше розуміння, Шехзаде? — Арман з оживленою надією дивився на мого брата.
— Зроби щасливою Селіндж. Сестра — найдорожче, що в мене є. Стараюся виключно заради неї.
— Я буду вірним вам і Султані, Шехзаде.
— Я знаю... Я бачу це у твоїх очах... — Мурад злегка посміхнувся, не знаючи про те, що з цього дня віднайшов справжнього вірного друга. — Все, треба іти поки нас тут не побачили. Нікому не кажіть про нашу розмову... Селіндж, час повертатися. Чекатиму тебе біля сходів... — з цими словами Шехзаде кинув погляд на Армана та, кивнувши головою на його поклін, пішов.
Ох, сама пунктуальність. З його сторони було мило залишити нас удвох попрощатись. Як тільки в коридорі стихли його кроки, загубившись вдалині, я ніжно глянула на коханого. Він тут же взяв мою руку, поцілувавши її. Крізь той легкий поцілунок я відчула пришвидшене серцебиття і весь вогонь сплутаних почуттів, серед яких тепер переважала радість і надія. Так, він дуже кохає мене і тому, немов потопельник, хапається за найменшу билинку, яка може врятувати недосяжну бажану ціль.
— Селіндж...
— Армане, любий, прошу, не треба... Не треба так сильно вірити в слова Мурада. До того часу, коли він зійде на трон багато років...
— Не кажи мені цього, кохана. Хай там що, я буду поруч.
— Ти можеш передумати в будь-яку мить. Я не стану про тебе думати гірше. Не хочу, щоб через мене, ти став замішаний в цих інтригах. Я ж не така, як була з тобою в місті. Ти ще зненавидиш мене за ту роль, яку змушена грати... — я трохи злякано дивилась на нього, уявляючи те, про що кажу. Він же слухав мене з яскравою посмішкою, врешті закривши мені рот солодким поцілунком, ніжно обійнявши однією рукою за шию, а іншою — притягнувши за стан до себе так міцно-міцно. За хвилину так же різко відпустив.
— Якщо це все, що ви хочете мені сказати, Султано, то я піду. Справи не чекатимуть.
Я ніжно посміхнулася, закотивши очі на його поклін, та дала йому зробити кілька кроків. Потім всміхнулася ще раз:
— Армане! — Він повернувся, глянувши на мене. — Дякую...
— Я не розумію... — його погляд вже вдруге за сьогодні горів здивуванням стосовно моєї подяки. Я ж посміхнувшись, підбігла до нього, міцно обнявши його за шию.
— За те, що завжди поруч.
Він посміхнувся, легко торкнувшись пальцем мого носа. Тоді ж відпустив мене з обіймів, залишивши у тому коридорі. Дивлячись йому вслід, я стискала в руці подарований ключик.
