Обіцяна дону мафії - Джулія Ромуш
Страх.Мабуть, це було єдине щире почуття, яке викликав у мене Марко. Адже я не прокинулася від того, як прогнувся матрац під його важким тілом, коли він підійшов до ліжка і ліг поруч зі мною.Не прокинулася від того, як його руки, зірвавши покривало, змусили мене затремтіти від холоду. Я була дуже втомленою, щоб мій організм виринув зі сну через подібні дрібниці. Я прокинулася від почуття страху. Воно душило мене, огортаючи своїми липкими мацаками, коли я відчула на своїй потилиці чиєсь гаряче дихання.
У свідомість проникало почуття небезпеки. Смертельної небезпеки. Вдихала його з повітрям. Вбирала через пори. Відчувала кінчиками пальців.
Тіло моментально напружилося. Витягнулося як струна, коли я зрозуміла, хто знаходився зі мною в одній кімнаті. Хто знаходився зі мною в одному ліжку і чиї очі мене так безцеремонно розглядали.
- Як же туго до тебе доходить, БіБі, - його голос звучав не так, як зазвичай. Цього разу з новими нотками, які змушували кров холонути в жилах.
Його пальці доторкнулися до моєї руки й почали підійматися вгору. Від страху я затримала подих. Боялася поворухнутися.Ніколи раніше Марко собі такого не дозволяв. Завжди злий і цинічний, він зараз відверто мене розглядав, торкався, не завдаючи болю. Втілював в життя мій справжнісінький кошмар: виявляв до мене інтерес. Я найбільше в житті побоювалася, що цей хлопець почне бачити в мені щось більше, ніж набридливе, подразливе непорозуміння.
- Прибери руки, - сміливості вистачило лише на це. Після чого тіло хлопця напружилося. Йому не сподобалися мої слова. Він не звик до відмов. Тим більше від мене.
- Твої маленькі капості ще більше привертають мою увагу. Особливо останнім часом, - прошепотівши це, Марко знову доторкнувся до моєї руки й відновив свої дивні дії. Неначе доводячи мені, що мої заборони й відмови нітрохи його не хвилювали.
- Я не...
- Ти забруднила моє ліжко. Навмисно. На яке ніколи не зможеш заробити сама. Навряд чи, миючи посуд, ти зможеш купити комплект такої постільної білизни. - Його голос починав набувати сталевих ноток, а моє тіло покривалося мурашками під його дотиками.
- А ти зіпсував моє волосся! Та й посуд я ніколи не буду мити! - Істерика й образа всередині мене починали набирати обертів. Я спробувала вирватися, уникнути його дотиків, але безрезультатно, - я тебе ненавиджу! Ненавиджу! Не можу дочекатися, коли ти вже звалиш і ніколи не повернешся. - Вперше я говорила це вголос. Раніше тільки відверто ненависно поглядала на нього, боячись подати голос. Максимум, розповідала про свою ненависть кращій подрузі, але не сьогодні.
- Як же я можу не повернутися, якщо мене тут будеш чекати ти, БіБі? - Я все ще не бачила його обличчя, але чула, що голос сильно захрип, - два роки пролетять непомітно, тим більше ... Хіба ти забула? Ааа ... або ти вже сподівалася, що нічого не буде? - Він насміхався, повільно промовляючи кожне слово. Задував мені у вухо своїм гарячим диханням.
Я прекрасно розуміла, про що він говорив і боялася цього як вогню. Різко розвернулася, щоб в обличчя сказати все, що я думала про цей тупий, договірний шлюб. Але не змогла вимовити ні слова. Марко, схопивши мене, різко притягнув до себе так близько, що в якийсь момент мені здалося, що це чудовисько хотіло мене поцілувати.
- Не буде чого? - Практично торкаючись його шкіри, я прошепотіла тремтячими губами.
- Ти належиш мені, маленька БіБі. Твій батько подбав про твій добробут і уклав договір з моїм батьком. Ти моя. І я можу робити з тобою все, що захочу. Ти за ці шість років так і не зрозуміла. Що ж, у тебе є ще два роки, щоб остаточно змиритися. Але потім я не буду такий терплячий ... - Терплячий? Він? Марко? Людина, яка однією своєю присутністю могла легко довести мене до істерики. Не докладаючи зусиль ...
- Ні! - Жах застиг в моїх очах, коли я побачила його погляд. Страшний, похмурий, нищівний..., - я не погоджуся. Домовлявся батько, не я ... Моя сім'я не дасть цьому статися!
- Твоя сім'я - це збіговисько неорганізованої тупої шпани. Їх я теж приструню, не сумнівайся. Як і тебе. А зараз твою поведінку спишу на посттравматичний шок, хоча пройшло вже достатньо часу з моменту смерті твого батька. Я скоро поїду, але коли повернуся, думаю, нам буде дуже весело. Твоя боротьба і протистояння тільки підживлюють мій інтерес. Але я почекаю, поки дійсно зможу зробити все ... - З цими словами він смикнув мене на себе з такою силою, що я сама доторкнулася губами до його губ ... випадково ...
Марко провів язиком по моїх губах, викликаючи огиду. Коли я спробувала від нього відсторонитися, хлопець, схопивши мене рукою за тепер уже коротке волосся, не дозволив мені цього зробити.
- Ну ж, малявка, всього один поцілунок! Доведи, що ти варта того, щоб я дійсно
взяв тебе в дружини!
