Пір'їнка - Міа Натан

    —  А де вони…

   Артем таки не витримав цього допиту, зупинив мене легким жестом руки, посміхнувся та сказав:

    —  Я недооцінив твою допитливість. Так розумію, питань ще маєш до чорта і трошки. Але гадаю, нам вже час йти спати. Пізно вже. Й, не знаю як ти, але я дико втомився.  

    Чесно кажучи, а я б ще посиділа. Порозпитувала б його про різне. Хоч всю ніч би з ним провела. Але… є декілька але.

    Тож ми занесли все на кухню. Він, без жодних запитань хто то буде робити, взявся мити посуд. Я всілася на маленькому диванчику, обхопила коліна руками й мовчки спостерігала за ним. Мені було так спокійно, так добре. Якесь блаженне умиротворення. Після всіх цих випробувань моя нервова система просто впала в нірвану. Єдине чого мені не вистачало — це теплих ніжних обіймів. Дуже не вистачало.

     —  Артеме, я можу попросити тебе про послугу? — наче самі собою сказали мої губи.

    Він саме закінчив з посудом, глянув на мене та сказав:

    — Спробуй.

    — Ти не міг би обійняти мене?

   Він здивовано припідняв брови.

   — Знаю, звучить трошки дивно, але теплі дружні обійми — це чи не єдине, що допомагає мені підтримувати душевну рівновагу. Особливо за таких обставин. Андрій завжди обіймає мене перед сном. Традиція така. Розумієш? Мабуть, я звикла. Знаєш, інколи засну без нього, але потім все одно серед ночі прокинусь та притиснусь силь…   

    Я обірвала сама себе на півслові, коли Артем мовчки підійшов до мене впритул та зазирнув у вічі.

   Я не знаю, навіщо я йому все це говорила. Чесно кажучи, я не дуже сподівалася, що Артем погодиться. Особливо після моєї згадки про чоловіка. Тож зараз, коли він був зовсім поруч, я розгубилася. На відміну від нього. Він просто розвів руки в сторони, запрошуючи до своїх обіймів. Я особливо не вагалась. (Ну, може декілька секунд.)

    Коли я обвила його талію руками та пригорнулась до його широких грудей, то відчула абсолютне щастя. Його серце стукало мені прямо на вухо, руки з ніжною силою обіймали мене, а моя голова крутилася від запаху його шкіри. Артем наче огорнув мене собою з усіх сторін. 

    Я не знаю, як довго ми так стояли. Та це й неважливо. Скільки б ми не стояли, мені все одно буде мало. Коли він ослабив обійми й трохи відсторонився, я не поспішала наслідувати його приклад.  

    — Ще секундочку, — прошепотіла я йому в груди. — Дай мені ще секундочку. 

    Ці обійми спрацювали якось не так, не заспокійливо.

    Здається, накрилася моя нірвана.

   (Хто не зна, нірвана — це блаженний стан спокою людської душі, що досягається шляхом повного відмовлення від усіх життєвих турбот, чуттєвих бажань та пристрастей.) Чуттєві бажання повернулися, як похапцем втрачені кілограми, — лавиноподібно та ще й із підкріпленням.

   Мені вартувало неабияких зусиль відірватися від Артема. Дякувати богу, він поводився терпляче. 

   Коли я нарешті відпустила його, він ніяк не прокоментував те, що тільки-но трапилось. Просто посміхнувся, побажав доброї ночі та пішов. 

  Він пішов, а я ще якийсь час просто стояла посеред невеликої кухні. Я ніяк не могла ідентифікувати, що я відчувала зараз. А я мусила це зрозуміти. 

    Не досягнувши у цьому особливих успіхів, в досить збентеженому стані я попленталась у ванну. Коли йшла до себе, Артем ще не лягав. Глянула на застелений для нього диван, зітхнула та пішла спати.

    Ця ніч пройшла спокійно. Як не дивно, я спала без задніх ніг. Мені навіть нічого не снилося. 

    Наступного дня ми з Артемом затято вигадували, чим би нам зайнятися. Ні, не разом. Кожен сам собі.

    Я для себе вирішила, що гріх втрачати такий шанс і у всі очі розглядала Артема у різних життєвих ситуаціях.

    Ось він вмивається після сну. Такий кудластик! Зазвичай я бачу його при параді — вмитого, зачесаного. А тут — заспані оченята, скуйовджене волосся, позіхає. (Мабуть, погано спав.)

   А ось заварює каву у величезній чашці з щербинкою та намальованими на ній великодніми яйцями. Я собі зварила щось на зразок еспресо у малесенькій джезві, яку якимось дивом тут знайшла. Звісно, без цукру. (А ось Артемко сипонув собі мало не три ложки. Я бачила.)

    Ми разом приготували собі сніданок — розігріли те, що залишилось від вечері та додали трохи свіжозірваної зелені з грядок. Смакота!

    Потім я взяла олівець та свій альбом й подалась замальовувати красу навколо: квіти, гру світла на зеленій траві, височезну грушу з розлогим гіллям, старого кота з дивовижними зеленими очима. Тут було стільки краси, що я не знала, за що хапатися перше.

    А потім Артем вирішив помити машину. І все інше відійшло на другий план. Лишився тільки високий красивий чоловік у білій майці.

   Я вся поринула в процес. Ловила кожен його рух; кожну веселку, що створювали краплинки води зі шланга, яким він поливав автівку.  

    Я, мабуть, наскільки нахабно пожирала його очима, що він відволікся від свого заняття та запитав: