Непокірний трофей - Олена Гуйда

- Ні! Ні, Торем, мені немає за що виправдовуватися! – тут же зірвалася Снігова відьма.- Ця дівка зробила з майбутнього короля - ганчірку.  Ти перестав бути тим, кого я поважала.  Тим, за ким готова була йти по сніговій пустелі Аларна.  Ти став схожий на свого батька ...

 - Замовкни!  - гаркнув Торем, розуміючи, що відьма просто намагається зачепити його за живе.

 - Чому?  - по-пташиному схиливши голову на плече, поцікавилася Етхельда.  - Може, тому, що ти теж про це думаєш?  Може, тому, що відчуваєш свою слабкість ...

 - Ти плутаєш слабкість і передбачливість, Хельда, - крикнув Торем, усвідомивши, нарешті, наскільки жадібна до грошей, влади і крові та, з ким він ділив ліжко.  - Якщо ти вважаєш, що король гарний тільки тоді, коли навколо нього ллються ріки крові - то тобі краще відправитися в столицю.  Там вже є схожий...

 Очі Хельди звузилися.

 - Ти проганяєш мене, Торем син Хравна?  - прошипіла відьма перш, ніж Торем встиг вставити хоч слово.

 І її слова, морозним інеєм поповзли по стінах, сковуючи все навколо холодом, льодом.  З губ Торема зірвалася сиза хмарка пари.

 - Я повинен був тебе стратити або, принаймні - покарати.  Така ціна твого вчинку.  Але я помилую тебе за все, що ти зробила для мене і моїх воїнів.  Тому тікай, Хельда.  Вигнання буде куди милостивішим, ніж те, що ти насправді заслужила.

 - Помилуєш... Подавись своєю жалістю, Вигнанець!  - викрикнула відьма, грюкнувши кубком об стіну.  - Я піду.  Але стану твоїм прокляттям!  Я не буду знати спокою, поки ти не відчуєш, що таке справжній біль ...