Наречена для боса - Астра Вєєр

Максим

Слухати істерику коханки мені от взагалі зараз ніколи. З хвилини на хвилину мають доставити нові рекламні макети. У будь-який момент сюди зайде фіктивна наречена. Але перервати Карину ніяк не виходить.

- Ти все не так зрозуміла, - бурмочу їй, перекладаючи в окрему стопку підписані договори.

- Як? Що я ще повинна зрозуміти? — обурено верещить вона у слухавку. - Ти ж сам говорив, що поки не готовий до серйозних стосунків. Що тобі потрібен час і звикнути до посади. Чому не я? Коли ти знайшов собі цю наречену облізлу?

- Це не телефонна розмова, - не можу підібрати правильних слів, і закриваюся від потрібних відповідей.

З приводу "облізлої", Карина вигадала, звичайно.

Але це жінки, для них будь-яка суперниця - курка страшна.

Новина про мої заручини просочилася в інтернет. Фото з корпоративу туди ж. Ну і саме головне: нас встиг відобразити фотограф під час танцю, як я притискав до себе Діану. І незрозумілим чином спливли кадри з нашим поцілунком. Поруч не було нікого. Ще добре, що не засікли, як ми каблучки надягаємо.

- Швидко ж вона тебе окрутила, - біситься далі коханка. - Цілуватися лізла при співробітниках. Хоч би посоромилася!

Хм... від моєї білявої помічниці дочекаєшся. Скоріше мене втопить, ніж сама цілуватися полізе.

- Поцілунок для камери був. Невже б я став просто так підставляти репутацію?

- Якось надто правдоподібно виглядає, - не вгамовується коханка.

- Каро, прошу тебе, заспокойся. Ти все так само потрібна мені, крихітко. Сьогодні ввечері сама побачиш, наскільки.

- Я гадала, що тільки я у тебе... у-у-у…

Тьху ти, дідько. Вона знову.

- Послухай, нічого не змінилося. Це всього лише формальність була.

- Не розумію я такі формальності, котику. У тебе є наречена чи ні? Це правда написана на сайті або що мені потрібно думати???

- Думай, що всьому вірити не можна. Для нас обох так буде корисніше і приємніше... більше говорити не можу. До вечора, крихітко.

Швидко натискаю на скидання виклику і прибираю телефон.

Ну як не одна проблема, так інша.

Здурію й сам не помічу коли.

На стукіт у двері я дозволяю увійти, і до мене залітає Діана.

Таця в її руках тремтить, синіми очищами влаштувала по мені стрілянину. Що я їй зробити встиг? Клянуся, сьогодні ще не кричав і навіть чіплятися не пробував.

Не встиг. З самого ранку завалили роботою. І всім терміново щось треба, а краще ще вчора.

- Діано, у тебе все добре? Або новий напад, чим боса добити?

- Не просто боса, а фіктивного нареченого, - промовляє, нагадуючи, хто вона тепер, з підозріло підступною посмішкою.

Про всяк випадок відходжу від таці подалі. Там окріп, а у Діани проблеми з руками.

Мало того що з Карою розбиратися довелося, ще й помічниця мені не робить полегшення.

- А чому ти сьогодні така?

Тупіше запитати не міг, я в курсі.

- Яка, Максиме? Не подобаюся?

Піднімається на носочки і обертається навколо себе, трохи розвиваючи спідницю.

Оце такої…

Сиджу приголомшений.

Пучка на її голові немає, волосся підколоте ззаду злегка. Ловлю себе на думці, що мені було приємно до неї торкатись. Тут же б'ю збочену думку навідліг. Хоча… чому б і ні?

А що якщо Діана саме для мене змінила стиль суворої вчительки?

Раптом для мене трохи яскравіше нафарбувалася? Але вона і без яскравої косметики привабливо виглядає.

Ось те що поглядає злобно, ну тут, хто як вміє. Фішка у неї така, боса зачаровувати, тобто мене.

- Після роботи заїдемо у бутік і оновимо тобі гардероб.

Цим я радую свою тимчасову наречену. І, не дай боже, дружину! Ми з Назаром порадилися і вирішили, що дід ще передумати може. Рано панікувати. Принаймні, поки нічого їй не буду говорити. Інакше зовсім злякається.

- Ваша величність зволить не комусь такі дрібниці, як я, доручати, а мені свій час подарувати? — ойкає наречена.

Ось язиката нахабка!

- Мені потрібно особисто стежити за процесом…

Чи дійшов до неї сенс? Придивляюся, начебто в нормі. Каву для мене в чашці помішує. Флакончика з отрутою не видно у її руках.

Під процесом я мав на увазі зовсім не одягання, а навпаки.

- За процесом, як ми будемо виглядати парою.

Кхм, я, здається, пропив своє красномовство, після річниці корпорації.

- Зворушена до неможливості, - Діана бісить своєю ввічливістю та прямує на вихід.

І тут я згадую.

Карина. Адже їй теж обіцяв.

- Діано, стривай! - Вона обертається. - У бутік ми і завтра можемо поїхати. Мало не забув, що у мене невідкладні справи сьогодні.

- Ну так, ну так. Все розумію, Максиме.

- Ось і добре, тоді прямо зараз замов великий букет троянд з доставкою. Адресу пізніше скину.

- Буде зроблено, - тихо промовляє, вже й не дивлячись, швидше вилітає за двері.

Нічого не розумію.

У кого з нас похмілля?

Повинно бути у мене, але ж Діана поводиться, як стерво здичавіла.

Далі не відволікаюся ні на що. Перемикаюся на робочий процес. Перший день після вихідних завжди напружений.

Назар дзвонить під час ланчу. Збігається так, що другою лінією приймаю від брата виклик, а на першій лінії, директор нашого розважального центру, свербить на вухах, що перевіряюча служба знайшла технічні неполадки. Я намагаюся якомога швидше вирішити проблему, бо директор центру мнеться та каже, що простіше службі заплатити, ніж рухати стіни.

- Назар, щось термінове? - звертаюся до брата і слухаю далі директора.

- Навіть не знаю, - тягне він. - Другого нареченого твоєї Діани, можна терміновим назвати?

- Що ти не верзеш? Звідки б він узявся?! - приймаю за черговий жарт від брата.

- Я теж так вважаю, Максиме Юрійовичу. Звідки б у нас взялися неробочі вогнегасники? Ми ж завжди еталон за якістю! - лунає на першій лінії.

І прислухаюся до бурмотіння Назара.

- Голосно не можу розмовляти, - продовжує брат. - Біля входу в офіс вона зустрілася зі своїм коханим. Зараз він її забере. А тобі хрін від нареченої і заповіту буде.