Мій коханий ворог - Alek Sandra

- Я навіть не уявляю, якою буде його реакція! Але він точно буде шокований! - сказала мама.

- Це точно! - ми ще поговорили з мамою про мене і моє положення. Вона записала мене на прийом в п'ятницю на 10 год, так як сьогодні у неї вже було купа пацієнток на запис. Завтра я мала здати всі аналізи і прийти з результатами до неї, потім мене чекало УЗД. Все це ми вирішили зробити в один день, щоб не затягувати, адже я ще не знала, який у мене термін. І вже в неділю, я мала розповісти новини Бусі. Цікаво, якою буде його реакція? Чи зрадіє він чи засмутиться? Але, мама мене запевнила, що у будь-якому разі, ми пройдемо це разом і вона допомагатиме мені з дитиною. А зараз мені треба було терміново щось поїсти. Я була - страшенно голодною!

***

Субота. Вчора я пройшла всі обстеження і УЗД, все виявилося дуже добре. Тато теж на диво спокійно сприйняв цю новину. Ще б пак, адже мама напередодні провела йому цілу лекцію на тему вагітності.

І зараз я тримала в руці перше фото свого майбутнього малюка і розглядала його. Я була на 7-му тижні вагітності, на УЗД-знімку ледь окреслювалась така крихітна фігурка малючка. Боже, така крихітка зароджується в мені, таке малесеньке, ось голівка, ось тулуб, а це мабуть ніжка і ручка... Зараз мене переповнювали двоякі почуття, раптом задзвонив телефон:

- Лисичко, привіт. Як у тебе справи? - це дзвонив майбутній батько моєї дитини.

- У мене все чудово. Маю для тебе, сюрприз, завтра усе розповім. - сказала милим голосочком я.

- Я саме через це і дзвоню, Віоло. Мою поїздку перенесли. Завтра вночі, я вилітаю в Штати. - на тому боці слухавки чувся шум нічного міста. Напевно Буся був зараз за кермом.

- Тобто? Але ж ти мав їхати через місяць... А якже наша річниця? - засмученим голосом промовила я. В горлі зібрався комок і сльози от-от мали политися відром.

- Все добре, відсвяткуємо сьогодні. Я вже їду до тебе, скоро побачимося. Я люблю тебе, мала! - ніжним голосом сказав він. Раптом за вікном роздався сильний грім і блискавка розколола небо навпіл, почалася сильна гроза.

- Чекай... Я маю дещо тобі сказати. Це важливо! - крикнула в телефон йому я.

- У мене теж є для тебе важливий подарунок. Я дуже сильно тебе люблю і не уявляю свого життя без тебе! Тому я хочу, щоб ти поїхала зі мною! Скоро буду, все обговоримо... - на тому боці слухавки різко завищали шини і почувся звук сильного удару, а розмова обірвалася різким звуком пі-пі-пі...

- Буся, алло... Алло... Ти мене чуєш? Що сталося?... - моє серце виривалося з грудей, від обличчя різко відлила кров, в горлі пересохло, руки почали тремтіти, а телефон полетів на підлогу.

Далі, я вже нічого не пам'ятала, солоні сльози обпікали моє обличчя, а тремтячі руки автоматично набирали його номер, а у відповідь звучало лише: "Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності. Спробуйте зателефонувати йому пізніше..."

Цілу ніч, я не спала, безперестанку дзвонила усім, кого знала, але ніхто нічого не знав. Вдома в його батька ніхто не брав слухавку, мені було страшно, приїхала мама і якось намагалася заспокоїти мене, але все було марно... Я дико боялася і сильно хвилювалася: Що, якщо я його втратила назавжди? Як мені жити без нього? Він навіть не дізнався, що скоро стане татом? А якже малюк? - я поклала руку на живіт, а сльози з моїх очей лилися рікою, залишаючи після себе на щоках пекучу доріжку. Мені було боляче, боліло моє серце, душа рвалася на шматки, а потім суцільна темрява і я провалилася в забуття...