Коли твоє немовля — некромант! - Хелена Хайд

— Дем'ян? — ошелешено пробурмотіла я, почавши потроху відчувати свого язика.

Твою ж мать… у цьому місті що, є якась школа бойових листоношів? Тому що гамселив нападника він дуже професійно!

— Доброго вечора, Маргарито, — ввічливо кивнув чоловік, скручуючи руки супротивника за спиною. — Скажіть, що ви тут забули в таку пізню годину?

— Ходила у справах і трохи затрималася, — видихнула я, намагаючись не бовкнути зайвого.

— Знаєте, моя вам порада, не ходіть більше у своїх справах так пізно, хоч би якими були ці справи, — фиркнув Дем'ян, хапаючи нападника за волосся на потилиці, щоб потім добротно прикласти того чолом об асфальт. В результаті недоґвалтівник відключився і листоноша, обтрусивши сюртук, підвівся.

— Більше не буду, — чесно пообіцяла я, розуміючи, що зараз отримала достатньо вражень на решту життя. І, продовжуючи перебувати в глибокому шоці, додала: — Піду я, мабуть, на зупинку — он саме мій трамвай під'їжджає.

— Давайте, біжіть, я придивлюся звідси за вами, поки ви не сядете, а потім віднесу цього покидька варті. На щастя, ваш будинок під самою зупинкою, тож дістатися повинні спокійно. Адже нікуди не підете більше заради якихось справ?

— Однозначно не побіжу, — гукнула я. І забувши про те, що ганятися за трамваями в мої роки якось не солідно, щодуху помчала до зупинки.

Трохи задушливе нутро набитого трамваю швидко довезло мене до мого району. І вискочивши надвір, я буквально добігла до свого під'їзду. Щоб відсапавшись, забрати у Діни Клавіка і, обіймаючи, лягти з ним на диван, де зголоднілий малюк жадібно присмоктався до моїх грудей.

Я повернулася додому. Чекати, поки сюди прийде чоловік, у якого було дуже багато секретів.