Пір'їнка - Міа Натан

— Йди-но сюди! — врешті не витримала я, схопила його за руку та потягнула за собою на вулицю. 

    Дівчата незадоволено зашуміли, але я геть не звертала на те уваги. Врешті, це мій бодигард, а не їхня іграшка!

    Я вилетіла на вулицю кулею, він спокійно вийшов за мною. 

    — Поясни мені, що це, в біса, було?! — накинулась я на нього.

    — Ти про що?

 — По-перше, будь такий ласкавий, звертайся до мене як належить. А по-друге, хіба жіночки, які буквально висять на тобі, не заважають тобі нормально робити свою роботу? Хіба це професійно? А аби на мене в цей момент хто напав?!

    — Тобі нічого не загрожувало. Я…

    — Звертайся до мене як належить!

    — Вибачте, Ірино Олексіївно! Але тоді й ви звертайтесь до мене з повагою.

    Я метнула в його бік блискавку з очей, але він не звернув на неї увагу, а просто додав:

  — У мене було все під контролем!

    — Коли саме? Коли ці п'яні самиці намагались зняти з тебе сорочку?! Чи коли одна з них полізла до тебе цілуватися? Ти ба! Ще й вимагає він тут поваги! Після такого!

    — Ірино Олексіївно! Не треба драматизувати! Нічого аж такого не трапилось. Крім того, що ви якимось чином примудрились зникнути з мого поля зору. Чому я власне й був змушений зайти.

     — Нічого не трапилося? — зіщулила очі я, щоб краще прицілитись й таки влучити блискавкою свого обурення в його безмозку головешку. — Тобто, для тебе нормально, що будь-яка п'яна баба може ось так запросто підійти до тебе, — я підійшла до нього впритул, — та поцілувати?!

   Й ось тут сталося непередбачуване. Несподівано для себе самої я його поцілувала. Просто припала до його вуст. Бо занадто довго цього хотіла. Бо вони були занадто близько. Бо я була п'яненька. Бо я його… Бо так!