Коли твоє немовля — некромант! - Хелена Хайд
— Якось звучить… сумнівно, — пирхнула Маргарита Фрост, піднявши тонку брову.
— Але ж результат був би для вас більш ніж привабливим, чи не так? — гмикнув Крістіан Кобальт, блиснувши з-під каптура своїми яскравими блакитними очима. — Після цього над вами більше не нависатиме ні небажаний шлюб, ні нав'язаний чоловік, який неприємний. Ні, що найголовніше, ваша спільна з ним дитина. Повна свобода, люба леді! У тому світі я залишу вас у тілі незалежної самостійної жінки, якій ніхто не указ, яка має власну роботу, житло, і до моменту вашого «переселення» вже не залишиться навіть сліду жодних романтичних стосунків. Тож ви зможете самі вибирати собі чоловіків — одного, кількох, хоч цілий гарем… Таких чоловіків, яких захочете самі, а не підсунуть батьки. При цьому у вас збережуться спогади тієї жінки, отже ви без проблем адаптуєтеся у новому світі. Де, до слова, у ході високі технології, яких тут, швидше за все, не з'явиться на нашому з вами віку. Звичайно, там у вас не буде титулу та багатств... але скажу по секрету, — підступно посміхнувся він, схилившись над вухом співрозмовниці. — Тут вам теж, з вини вашого чоловіка, залишилося недовго ніжитися в розкоші.
— Он як? — нахмурилася дівчина.
— На жаль, але так, — знизав плечима лорд Кобальт. — Тож через якийсь час ви опинитеся в умовах бідної простолюдинки, ще й з небажаною дитиною від ненависного чоловіка на руках. Тому моя пропозиція подвійно приваблива.
— І все ж, чому ви її робите?
— Просто мені потрібна та жінка, яка опиниться на вашому місці внаслідок добровільного обміну, — спокійно сказав він.
— Тобто, якщо я погоджуся, то маю…
— Випити отруту, яка поставить вас на межі життя та смерті, — по-зміїному прошипів архімаг. — Перед тим залишивши для мене маяк, завдяки якому я зможу, обійшовши захисні заклинання, телепортуватися в маєток лорда Фроста, проникнути у ваші покої і надіти вам на руку артефакт із вшитим заклинанням для обміну душами. Потім ви заснете, а прокинетеся вже в новому житті. Вільною, — додав він, очевидно, насолоджуючись вогником, що спалахнув у її очах. — До речі, не турбуйтеся за вашу дитину. Так, отрута вб'є її… але, скоріш за все, та жінка, опинившись на вашому місці, відразу поверне зародок до життя за допомогою тієї сили, яка мені потрібна. Можливо, звичайно, і ні — якщо вона не зрезонує з плодом і не забажає залишити його, у неї просто станеться викидень, але...
— Мене це не цікавить, — пирхнула Маргарита крізь стиснуті зуби. — Сама нехай з цією дитиною робить, що хоче, син Аркадія — не моя турбота.
— Тобто, ви згодні?
— Згодна, — твердо викарбувала дівчина з моторошним холодом у голосі.
…Я ж, прокинувшись, зрозуміла, що мене б'є пропасниця. І ні про що не думаючи, на голих інстинктах, підійшла до ліжечка Клавіка, щоб взяти його на руки і вкласти поруч із собою, міцно обіймаючи.
Любі читачі! Будь ласка, не забудьте підписатися на мою сторіночку, аби ми один одного не губили! Готую для вас іще чимало цікавого ;)
Також буду дуже рада вашим враженням в коментарях, зірочкам! І друзів сюди кличте - разом веселіше! :)
