Коли твоє немовля — некромант! - Хелена Хайд

Мені дуже сподобалося волосся ляльки — ніжне м'яте. І я вирішила намалювати очі такого ж кольору, додавши рожеві тіні на повіки та ніжно-рожеву пастель на губки бантиком. Вії та брови зробила з переходом від зеленого до синього, при цьому роблячи вкраплення відтінків та намагаючись надати намальованому обличчю максимальний об’єм. Чорною фарбою зробила більш виразними зіниці та стрілки. Використовуючи білу, акуратно промалювала відблиски, щоб надати очам та губам жвавості. Поклала на щоки легкі рум'яна і промалювала мушку у вигляді серця. А під кінець, покриваючи очі і губи глянцевим лаком, додала трохи блискіток.

— Нічого собі, яка краса! — нарешті промовила Діна, яка протягом усього процесу спостерігала за мною в повному мовчанні.

— Так, симпатично вийшло, — задоволено констатувала я, розглядаючи свою роботу на відстані витягнутої руки. — То що, згодна спробувати робити таких на продаж?

— Ну, за спробу не кусають! Тоді я зітру обличчя зі старих, а сама потихеньку готуватиму наступні, поки ти цих перемалюєш.

— Домовились. І днями почнемо ходити крамничками у пошуках власників, які погодилися б покласти їх на свої прилавки… О, точно, нам же якусь назву треба вигадати.

— І це правда.

— Як тобі «Трояндові діви»? Начебто без зайвої химерності, але досить солідно.

— Мені подобається.

— Отже, вишивай цю назву на ярликах, які з внутрішнього боку пришивай на кожну сукню. Працюватимемо на бренд!

Залишивши Діну, я взяла Клавіка на руки і повернулася додому, подумки вже вигадуючи нові образи для ляльок, ескізи яких накидаю у найближчу вільну хвилину.

Щоправда, та сама вільна хвилина ніяк не випадала. Адже треба було ще й у будинку прибратися, і вечерю приготувати. Та й синочок не забував нагадувати про себе. Спати він більше не хотів і наполегливо вимагав уваги, ще й якісно — так, щоб на ручках, причому спробуй тільки покласти! Розчулена моська відразу починала кривитися, ледве спинка наближалася до ліжка, а уривчасте хникання моментально зривалося на обурений плач, варто було дитині опинитися лежачою всього на секунду.

Зрештою, накопичена за день втома дала про себе знати. Залишатися на ногах і далі стало надто складним завданням, і коли Клавік знову почав вимагати поїсти на законних підставах, вирішила погодувати його лежачи на ліжку. А десь на середині процесу апетитного прицмокування відрубалися, обіймаючи синочка.

Коли ж прокинулася, то виявила на своїх плечах ковдру, якої раніше не було. А в сусідній кімнаті горіло світло.

Клавік усе ще спав. Тож я тихенько-тихенько встала з ліжка, боячись скрипнути хоч однією пружиною. І прикривши за собою двері спальні, вийшла до вітальні, де Аркадій сидів у кріслі, гортаючи вечірню газету. У хатньому халаті з улюбленими капцями і, схоже, вже після душа.

— Привіт, — тихо сказала я, підійшовши ближче.

— І тобі добрий вечір. Не хотів тебе будити.

— Спасибі. Вибач, що з вечерею затримка, зараз закінчу.

— Нічого, я зачекаю. Саме був час дочитати газету, — усміхнувся некромант, підводячись з місця. І судячи з бурчання його живота, зголоднів він настільки, що пішов слідом за мною на кухню — мабуть, щоб не пропустити той момент, коли їжа буде готова, і з'явиться перша можливість покласти її на свою тарілку.

— Я так розумію, на роботі не все гаразд? — вирішила заговорити я, запалюючи вогонь на плиті під пательнею, в яку було закладено заготівлю на рагу.

— Яке там «гаразд», — тяжко зітхнув Аркадій, і краєм ока я помітила, як рука, що лежала на столі, стиснулася в кулак. — Так, нехай посаду верховного королівського некроманта я й обіймав завдяки своєму походженню — простолюдина б на неї ніколи не взяли, навіть якби він був найталановитішим магом світу. Проте я завжди був гідний своєї посади. І тепер, через якогось розпещеного засранця!.. Не звертай уваги, — відмахнувся він, відкинувшись на старій табуретці.

— То тебе посунули через те, що ти перейшов доріжку комусь із тих, хто зверху? — зацікавилася я, сідаючи поряд. Раніше чоловік не говорив зі мною на цю тему… та й зараз, мабуть, уже пошкодував, що ляпнув зайвого.

Проте його колишнє становище було недалеко від верхівки «харчового ланцюжка». І якщо той, хто захотів його позбутися, мав такий вплив на короля, то... Мабуть, добудь я десь список верхівки королівства — можна буде перерахувати на пальцях тих, хто міг бути винуватцем його падіння. Цікаво, може якось зайнятися цим на дозвіллі? Просто щоб знати, кому наша сім'я може сказати «дякую» за такий підаруночок.

— Не лізь у це, гаразд? — серйозно і навіть напружено сказав Аркадій, ніби прочитавши мої думки. — Все одно вже нічого не змінити. Просто я невдаха, який тепер порається з трупами у варті, намагаючись витягти з них якусь інформацію для слідства. Причому… навіть не завжди щодо того, хто вбивця. Найчастіше, по кілька разів на день, доводиться мати справу із звичайною стандартною процедурою медекспертизи. Просто перевіряю тіла перед коронером. Тобто так, піднімаю старих стареньких у порядку протоколу, щоб поставити їм пару стандартних питань, якщо їхній мозок ще здатний дати на них відповідь. Ось до чого я докотився! — несподівано болісно засміявся некромант. — А раніше в моєму розпорядженні була найсучасніша магічна лабораторія, де я ставив стратегічні для королівства експерименти!