Попелюшка навпаки - Галина Курдюмова

В принципі, я навіть розумію бідолашну дівчину, що так рано залишилась без матері. Вона ненавидітиме тих, хто зайняв святе місце, якими б вони не були.

- Це ти тут - ніхто! - Підлила олії у вогонь. - Ніхто і звуть тебе Ніяк! Бруднуля!

Насправді Ліліана бруднулею зовсім не виглядала, одягнена в чистеньке елегантне плаття, охайно зачесана, та маю ж я її якось виводити з рівноваги.

- А ти!.. А ти!.. А ну, пропусти, я не сидітиму більш у цій смердючій дірі і з тобою теревенити не збираюсь!

- Іди, - відступила я, пропускаючи білявку до дверей.

- Е, ні… - Почала задкувати Ліліана. - Ти щось задумала! Хочеш, щоб мачуха мене ще більш покарала за втечу?

- Дурепа!

Я вже збиралась сама піти геть, зерна я кинула у незрілу душу зведеної сестри, тепер слід чекати, поки проростуть. Та раптом двері за моєю спиною рипнули і відчинилися. Я обернулась. На порозі стояв ведмежої статури бородатий чолов’яга. Зростом метра два, точно. Він підозріло дивився на мене маленькими примруженими очиськами. Королівський єгер і мій вітчим - здогадалась я.

- Що тут відбувається?! - почувся громовий рик.