Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
"Я знаю, що ти шукала."
Таку записку сьогодні має знайти Холідей Дестон в своїй кімнаті. В ній же йдеться про зустріч на нейтральній території.
Це була ідея Едріана. Звісно ж, Алекса вчинила на свій розсуд, і розповіла про наші підозри своєму нареченому. Я була здивована, та схоже "дружба" між кузенами була сильно перебільшена в устах Холідей. Бо Еббот без тіні співчуття повідомив, що "її треба притиснути" і що "вона задовбала своїми дурними витівками". Витівки - це ще м'яко сказано. В нас тут якби замах на вбивство...
До речі, про наші з Даймондом заручини перевертень теж дізнався. І відреагував на це з неочікуваним полегшенням. Якщо до цього факт нашого з Кайєном спілкування помітно його напружував, то на цю звістку хлопець лиш недбало махнув рукою. А потім продовжив мені посміхатися, як ні в чому не бувало. Ніби і зовсім забув, що за одним столом з нами сидить його наречена і мій наречений. Мене така поведінка сильно нервувала.
Йшла на зустріч обвішана всіма можливими захисними артефактами, якими забеспечили мене Кайєн та Едріан. Додатково артефактори виготовили ще й скриньку, один в один схожу на ту, що була знайдена в кімнаті Аделіни. Тільки ця нікого не труїла, а лише мала записати все, що буде відбуватися під час розмови з проклятійницею.
Це якщо вона взагалі прийде. Я б не прийшла. Але це хороший тест на злодійську кмітливість. Щось мені підказувало, що Холідей Дестон дріб'язкове перелякане стерво, а не злісний геній в цій справі.
Та вийшло навіть простіше ніж всі ми гадали.
Я прийшла на зустріч трохи раніше, бо дорогу до закинутої каплиці, що знаходилася за північно-східною вежою замку, мені показувала Алекса. Це був один із потайних виходів з академії, але найменш популярний, бо ж виводив до крутих скель, які закінчувалися глибоким урвищем. Щоб звідси дістатися до дороги, що вела в Дегсбург, треба було пройти по вузькій ділянці між стіною та проваллям.
- Тарочко, кицю, це ти? - лисиця виглядала щиро сконфуженою.
- А ти ще чиюсь кімнату обшукувала?
Вирішила відразу піти в наступ. Ця манірність та награність в поведінці Холі і раніше дратували. Зараз же просто виводили з себе. Тож підігравати їй я не бачила жодного сенсу.
Дістаю з-за спини скриньку-артефакт і з неабияким задоволенням спостерігаю, як приголомшено витягується обличчя рудої злодійки.
- Ти хоч розумієш, що мало не вбила людину?
Кажу це якомога суворішим холодним голосом.
- Але... Але ж я не збиралася нікого вбивати!
- А що ти збиралася зробити? Га, Холідей? Помститися зведеній сестрі, що та не надто тебе любить? Чи може все ж в твоїй голові визрів більш корисний план?
- Який ще план?
- Вбити спадкоємицю лорда Ферро і, як прийомній доньці, зайняти її місце.
Так, я блефувала, бо знала, що це припущення надто далеке від істини. Холідей дійсно злякалася і розгубилася, а тому привідчинила завісу свого ментального спектру. Такий хитрий план міг спасти на думку комусь іншому, але не їй.
- Що за дурниці?! Не треба мені ніякий спадок! Я не хотіла її вбивати!
- А що тоді? Бо ти ж сама розумієш тепер, як це виглядає, - давлю до останнього, аж поки її симпатичне личко не перекошує від злоби. Оце так непідробна емоція!
- Я хотіла провчити цю нахабу! Вона зганьбила мене перед усією академією минулого року! А все чому? Бо її татко не забажав залишатися вдівцем до кінця свого життя!
- Що ти сказала Дел? - знаю, що це не законно, але втриматися не могла. Ледь помітна нитка пурпурової магії торкнулася ментального поля дівчини.
- Що її батько заслуговує на щастя! І не моя вина в тому що ані її мати, ані вона не змогли стати йому справжньою сім'єю! Вони обидві холодні зверхні стерви! Та йому б легше стало, якби і вона послідувала вслід за своєю матусею!
- Бійся своїх бажань... - навмисно насмішливо протягнула у відповідь. - Тобто ти спочатку просто бажала їй смерті, а потім взялася за виконання власних побажань?
- Та не збиралася я її вбивати! Шкіру підпсувати - так, помститися - так... Але в тому дурному сувої ні слова не було про смерть!
- Якому ще сувої?
Запитання пролунало позаду мене, а голос належав Даймонду. Вочевидь друзям набридло підслуховувати і вони вийшли зі свого укриття.
За спиною у Холідей теж відкрився портал, проте цей вже належав Ебботу. Хлопець приклав палець до губ, закликаючи нас зберігати його присутність в таємниці. Разом з ним з'явилася і Алекса.
Тим часом лисиця тремтячими пальцями вишукувала щось в своїй наплічній сумці. Побачивши Кайєна вона взагалі зблідла і не на жарт перелякалася.
- Ось!
Вона протягнула вперед долоню, з маленьким чорним сувоєм. А в мене від здивування мало не вилізли очі. Чорний пергамент... Я вже знала, що знайду всередині - срібні витіснені руни. Нехитрий захист для тексту, який можна побачити тільки магічним поглядом.
Кайєн забрав сувій із рук Дестон і миттєво розвернув його.
- Вона каже правду. Тут ні слова про смерть жертви.
- Бо це лише частина... - проговорила ледь чутно, все ще намагаючись зібрати думки до купи. Вони ж як налякані таргани розбігалися в різні боки.
- Де ти його взяла, Холі? - Едріан нарешті вирішив заявити про свою присутність, поклавши руку на плече рудої злодійки.
Холідей сіпнулася і хотіла відскочити від кузена, та той міцно тримав її.
- Я поставив тобі питання.
Вперше чула, щоб Едріан з кимось так спілкувався - абсолютно спокійно, так спокійно, що це жахало. Вочевидь з нього і справді виросте гідна заміна батьку.
- Я... - дівчина нахмурила лоба, ніби намагаючись щось пригадати, - я не пам'ятаю. Він лежав у мене на столі в кімнаті... А звідки...
- Холідей! - рикнув на неї кузен, та я змушена була його перебити.
- Ед, вона каже правду. Дійсно не пам'ятає, хтось заблокував їй цей спогад.
- Зламати можеш? - перевертень без зайвих пояснень зрозумів, що я прочитала її ментально.
- Можу спробувати... - непевно знизала плечима. Еббот кивнув, дозволяючи.
Всі завмерли на якийсь час, Холідей ще більше зблідла. Я помітила це, встановлюючи з нею зоровий контакт.
- Ні, - похитала головою, зробивши декілька спроб, - там так все закручено. Якщо спробую напролом, залишу її розумовою калікою.
- Та вона власне і так не дуже розумна, - Лекса зневажливо подивилася на дівчину. Це дійсно вперше я бачила, щоб подруга отак в очі, щось подібне комусь казала.
Холідей нічого не відповіла, але насупилась. Щось недобре промайнуло в її погляді.
- Навіщо ти так вчинила з Дел? - продовжила давити морально Алекса.
- Вона перша почала, - злісно виплюнула Холі, - ти ж її подружка, хіба не знаєш, як сильно вона нас ненавидить.
- Ти теж не свята. Стільки всього їй наговорила! Чим ти взагалі думаєш, Холідей!
- Ти мені не матір, щоб вичитувати, - крізь зуби відповіла Дестон і демонстративно відвернулася.
- Ти права, - Едріан говорив все ще у суворій холодній манері, - Алекса тобі не матір. Але вона моя майбутня дружина. Тож май повагу.
- Повагу? - лисиця зірвалася у відповідь на зауваження родича. - Та мене це вже дістало! Ти і твій татусь! За кого ви себе маєте взагалі?!
- Мій батько - голова клану, - безпристрасно зауважив перевертень.
- А мені начхати! Моя мати тепер заміжня за лордом Ферро. І ні вона, ні я не маємо більше слухатися правил вашого дурного клану.
- Побачимо, як буде, - Едріан криво усміхнувся кузині і звернувся до нас, - це непорозуміння я заберу з собою. Думаю батьку буде про що з нею поспілкуватися...
Холідей знову спробувала позбутися його чіпких рук. Безрезультатно.
- І сувій я теж маю віддати в ММП.
- Так, забирай, - я рішуче вихопила його з рук Даймонда, - нам він вже ні до чого.
