Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра

– В мене є одне прохання, – беземоційно сказала я. Холод, що блукав по моїй шкірі, забрався до мене в середину. – Навіть у смертників є останнє бажання…

– Ото вже дівчата. Полюбляєте ви драматизувати все. Ну, кажи своє прохання. Можливо й виконаю.

– Дайте мені добу. Одну добу, щоб….Щоб попрощатись і все вирішити з Громом. Далі я буду робити все, як ви скажете. 

– Як тобі так треба, то нехай. Але пам'ятай, що мені варто тільки подумати й Ніни не стане. Не роби дурниць. І завтра я тебе після занять чекаю в себе. Будеш звикати до моєї компанії поступово. Для усіх інших ти тепер моя помічниця. 

– Я все зрозуміла. Завтра буду. Я можу йти? 

– Іди. Але не накручуй вже так себе, золотко. Перше кохання швидко вивітриться з твоєї чарівної голівки, звільнивши місце для справжніх почуттів. Нас з тобою чекає велике майбутнє. Звісно, якщо нам вдасться вижити, – промовив він на останок та відпустив мене. 

     Пішла з кабінету не обертаючись, щоб не дивитись більше у скляні очі Ніни. Перспектива померти вкінці не була для мене жахливою. А навпаки, нехай би все так і було. Головне врятувати Ніну. Вона ні в чому не винна. А я. Я й так завтра помру. 

    Від ректора йшла швидко, розуміючи що Герман десь тут шукає мене. І мала рацію. Він з'явився в порталі посеред коридору, побачив мене і швидко підбіг, схопивши за плечі.

– Віра, що відбувається? Ти зникла… Я був у ректора відразу. Секретар сказала, що його немає. Я носився по академії. Ні в дівчат, ні десь іще... тебе ніде не було. Я вже хотів батька підключати…

– Герман, заспокойся, – ласкаво посміхнулась йому, беручи його обличчя у свої руки. – Все добре. Не панікуй. Ми сварились, пам'ятаєш?

– Ти так образилася, що вирішила провчити мене? – не розумів він. 

– Ні. Просто випадково активувала персня, а він переніс мене до ректора. Там нікого не було і я чекала поки хтось мені відкриє. 

– Що за дурня?  Там була секретарка. Чому не погукала її?  Та і взагалі, чому сама не повернулася тим же порталом?

– В кабінеті ректора стоїть особливий захист що не пропускає ні звуків, ні того, хто там знаходиться, – брехала не моргнувши навіть оком. Ніколи не думала, що так зможу.

– А як же захист тебе пропустив? – примружив очі він. Явно не вірив мені.

– Ось такий захист. Всіх впускає і нікого не випускає, – розвела руками, безтурботно посміхаючись йому. – Довелося самого ректора чекати та ще й пояснювати що я там робила. Давай вже не будемо про погане? Все закінчилось, от і добре. 

– Це все якось підозріло…

– Ти в чомусь мене підозрюєш? – перебила його.

– Ні, але…

– От і добре. Навіщо втрачати час на такі дурниці? Я поки там сиділа, то зрозуміла, що даремно сердилася. Завтра вже навчання. Давай краще влаштуємо собі найромантичнішу ніч, – запропонувала, пригорнувшись до нього. А він відразу мене обійняв.

– Ти якась дивна, – все ще напружено говорив він.

– Я просто хочу бути з тобою, Герман. Влаштуймо щось грандіозне? Щоб запам'яталося нам на роки, – міцніше його обійняла і він переніс нас у його кімнату. – Ось, знімаю персня, як ти й хотів. – Зняла та поклала на стіл. 

– Добре. Чого ти бажаєш? – зацікавлено запитав хлопець. Я бачила, що його ще не відпустило. Що він продовжує роздумувати над моїми словами.

– Я хочу пірнути з розгону у холодну воду. Я хочу купатись з тобою без одягу і щоб тільки зорі та сяйво місяця були цьому свідками, – пристрасно прошепотіла йому на вухо. 

– Ти зведеш мене з розуму, моя квіточка. Це щось настільки божевільне, що я теж тепер цього хочу, – промовив він у мої губи та припав до мене шаленим поцілунком. 

    Я випросила для нас цілу добу і це буде найкраща доба за все моє існування. А завтра я зроблю йому боляче і знищу себе.  Поки він цілував я потягнулася та поклала перстень у кишеню. 

 Мої любі я встигла)) на пів годинки тільки затримала проду. Бажаю усім хороших вихідних)))

До речі, забула поцікавитись. А як вам ельф Ноель? Почитали б про цього красунчика рудого окрему історію??)