Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Понад сто років тому. Замок імператора
Бунтівники підібрали вдалий час: більшість воїнів замку вирушили на кордон Західних земель, там почалися прориви істот. Вони не розумні, голодні та жорстокі. У палаці залишився імператор з імператрицею, принц Іларій та радник імператора з дружиною та сином Ельдаром. Кілька стражників і слуги. От і всі мешканці замку.
Принц та син радника були майже ровесниками і захоплювалися боями на мечах. Напад бунтівників застав їх у тренувальному залі. Імператор із радником трималися з останніх сил, вони відправили дружин до своїх синів, а самі стримували зрадників.
Першим упав радник. Відразу після цього імператор вирушив у тренувальний зал. Він був поранений і ледве стояв на ногах. Треба було врятувати хоча б хлопців та жінок. Вони забарикадувалися, але це не допомагало, маги бунтівників пробивали вхід до зали. Монарх лежав на матах, а його дружина намагалася зупинити кровотечу, але порізів було надто багато. І тоді дружина радника зважилася на страшне заклинання. Вона збиралася стати живим смолоскипом, щоб занапастити зрадників.
Хлопці взялися за мечі, вони були єдиним щитом для своїх матерів і вмираючого імператора. Суперники були сильними, син радника трохи відтіснив принца, прикриваючи того собою. Але він не був вправним воїном, хоча зараз цього й не потрібно, треба було протриматися, поки мати готувала смертельне для ворогів заклинання. Зрадників було надто багато, один із них зловчився і завдав страшного удару мечем по обличчю Ельдара, і його ліву щоку обпекло. Вогонь палав усередині юнака, але відступити він не міг.
Тим часом дружина радника готувала заклинання на своїй крові. Вона повинна була подати сигнал, коли хлопцям треба буде відбігти від супротивників, але ніхто з них не знав, що і жінка загине разом із супротивниками, оскільки власні сили не дадуть їй вижити. Їм не можна знати, інакше відмовляться. Останні плетіння закінчено, залишилося вимовити лише слова:
– Зараз! – крикнула, щоб спадкоємець та син покинули траєкторію вогню. І щойно хлопці відбігли, прокричала, спрямовуючи руки у бік бунтівників:
- "Il fuoco del mio sangue arriva" - вогонь крові моєї, прийди, - от і все, від її рук вгору і в бік зрадників піднявся вогонь, поглинаючи тіла бунтівників та її власне.
І тільки коли це сталося, Ельдар зрозумів задум матері. Не можна забрати чужі життя, не віддавши свого. Він плакав, бився, намагаючись прорватися до матусі, але принц міцно тримав його. Дружина радника вмирала тихо, все її тіло горіло, не було жодного живого місця на ньому, але вона не промовила ні єдиного слова, не хотіла ще сильніше поранити свого сина.
Юнак все сильніше виривався, і імператриця наблизилася,щоб допомогти синові стримувати хлопця, і в цей момент один із напівживих зрадників заніс меч, пронизуючи її наскрізь. Обидві жінки вмирали, а хлопці стояли навколішки, не в змозі їм допомогти і плакали:
- Мамо… - кричав кожен із них. Але їх не чули.
А коли полум'я почало затихати, принц і син радника підійшли до вмираючого імператора. Той сказав свої останні слова:
- Сину мій, я залишаю тебе дуже рано. Тепер ти – імператор. Будь мудрим правителем. Люби свій народ та свою землю. Благословляю тебе. Тобі ж, Ельдаре, я дарую імператорське право крові. За смерть твоїх батьків, за життя мого спадкоємця. З цим правом ти зможеш одного разу звернутися до імператора, і він не посміє тобі відмовити, - чоловік сказав слава стародавньою мовою, і над ним загорілася руна у вигляді ноти. То були останні слова імператора. Смерть наздогнала і його.
Тієї ночі загинули всі: імператор з імператрицею, радник зі своєю дружиною, бунтівники. Залишилися тільки принц Іларій, хоч ні, тепер імператор Іларій, і син радника Ельдар. Два хлопці вижили цієї кривавої ночі.
І ніхто з них не знав тоді, для чого знадобиться це право крові тепер вже радникові імператора Ельдару.
Наші часи
- За правом крові я прошу виконати моє бажання: Христина. Вона має залишити замок і відбути у мій маєток. Залишаю за нею право наслідування.
Він скористався своїм правом, як вважав за потрібне. Ельдар рятував найдорожчу для себе людину, як це колись зробили його мати та батько. Чи зможе хтось звинуватити його в тому, що він безглуздо витратив своє право крові? Час покаже.
