Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Храм. Радник
Що сталося з моїм другом? Навіщо він змушував Христину стати його дружиною? Що це? Жага володіння? Пристрасть? Чи божевілля? Скільки його знаю - Лар ніколи не був жадібним і завжди зважав на думку оточуючих. Майже завжди. Лише в одному він був непохитний - влада. Невже Тіна потрібна йому для зміцнення влади? Чи він вирішив, що я захочу забрати її собі, згадавши право чорних драконів? - ці думки крутилися в моїй голові, поки ми примірялися один до одного. Імператор бачив моє поранення і те, що я магічно виснажений. Але він дуже добре знав мене, щоб зробити помилку, сподіваючись на мою слабкість.
Ми кружляли один навпроти одного, виконуючи пробні удари, але ніхто з нас не розпочинав повноцінну атаку. Може, ми ще до кінця не вірили, що боротимемося за дівчину.
В очах темніло, і я розумів, що довго не вистою. Це й стало тим кроком у незворотність. Я атакував першим. Напав на імператора своєї країни, напав на свого друга. Іларій пішов вперед, відповідаючи на мої удари. Через дві хвилини ми обидва важко дихали і на кожному з нас було кілька несерйозних порізів. Права рука неймовірно боліла, і я вже навіть не міг підняти її, захищаючись. Але мені було за що боротися. Я провів ту саму зв'язку, що і з ватажком істот, і імператор теж не зміг її відбити, на його грудях тієї ж миті з'явився глибокий поріз. Краєм ока я помітив, як служитель допоміг Христині підвестися, відводячи її подалі від місця бою. За це я був йому вдячний.
Мене вже досить помітно хитало, і я тримався на одній упертості, але її було недостатньо.
Іларій зробив хибний випад, я ж втягнувся в пастку, десь на підсвідомості розуміючи, що мені не варто ухилятися, але, на жаль, тіло працювало на інстинктах, щоб зберегти хоч трохи сил, і це зіграло зі мною злий жарт.
Імператор до ручки увігнав свій меч у мою поранену руку. Христина закричала, і я почув увесь розпач у її голосі.
"Пробач, люба", - я впав на підлогу. Іларій витяг з мене зброю, випускаючи фонтан крові назовні, і приставив її до мого горла:
- Право крові, Ельдаре. Проси лишити тобі життя!
Як я міг забути! Він сам підказав мені. Право крові, заслужене моїми батьками. Вибачте, але я використаю його не щоб зберегти собі життя, а з іншою метою:
- Я вимагаю дотриматися права крові, мій імператоре, - Іларій зітхнув з полегшенням, він не хотів вбивати друга. Але сказане після шокувало його:
- За правом крові я прошу виконати моє бажання: Христина. Вона має залишити замок і відбути у мій маєток. Залишаю за нею право наслідування.
- Нііі, - в один крик злилися слова відчаю імператора і дівчини, чию свободу я щойно викупив ціною власного життя.
- Проси пощадити себе, - Його Величність уже гарчав. – Пощади проси!
Але я лише втомлено замотав головою. Ні. Немає нічого ціннішого за свободу тієї, яку я любив. Вибач мені, Тіно. Але я не сказав це, моїх сил на це не вистачало. Я просто лежав, стікаючи кров'ю на мармуровій підлозі храму.
Імператор важко зітхнув, заносячи свій меч:
- Нехай буде так. Я приймаю твоє бажання з права крові, – у повітрі спалахнув магічний знак, схожий на зображення ноти. Клятва батьків імператора виконана.
Іларій замахнувся, цілячись мечем мені в груди. Я заплющив очі, не хотів, щоб вони потім його переслідували у нічних кошмарах.
- Нііі, - з боку долинув голос Христини, я його чув ніби крізь товщу води.
«Пробач мені, дівчинко моя. Я намагався захистити тебе, як міг».
