Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

- Яка гаррррна пара, - промуркотів дракон і зовсім по котячому облизав лапу, всівшись на підлогу.
- Віргіле, радий тебе бачити, - вийшов вперед Даймонд.
- І я тебе, малий засранець, - дещо буркотливо зауважив крижаний звір, але вираз морди мав самий добродушний. - Я ж казав тобі, можеш мене скільки завгодно в Нідберморі "забувати", я всеодно буду поряд... В потрібний час.
Останні слова дракон промовляв скануючи мене допитливим поглядом.
Кайєн теж це помітив.
- Моя наречена. Тіара.
- Думаєш, я власну хазяйку не признаю, - вередливо фиркнув дракон, і вже тоном сповненим чемної гідності звернувся до мене, - Дозвольте відрекомендуватися, моя леді. Віргіл. Дух-охоронець дому Даймондів з Нідбермору. 
- Рада знайомству, - дещо зніяковіло посміхнулася дивовижному створінню. 

Справа в тому що Віргіл лиш зовні був драконом, але поводився більше як... кіт?
От прямо зараз він підійшов ближче, обнюхав мою долоню і підставив під неї свою шипасту голову. І дарма, що вона одна розміром з пів мого тулубу.
Невпевнено погладила його і дракон... замуркотів. От тільки муркіт цей був не як у домашньої кицьки, а ніби у хижого тигра. 

- І що ви двоє тут забули? - дракон з відчутним скептицизмом роздивлявся навкруги. Сам при цьому ліниво розвалився на підлозі.
- Ми тут дещо шукаємо, - відповіла несміливо.
- Головне, що ви знайшли один одного, - мені подарували оскал, який напевно мав вийти милим. - Кайєне, бешкетнику, це таке ти побачення влаштував нашій дівчинці?
Дівчинка залишилася стояти з відкритим від здивування ротом. Тоді як крижаний спадкоємець поспішив огризнутися:
- Ніяке це не побачення...
- Ну звичайно, це не побачення. Якщо вже і повів в підземелля, то де свічки, вино, полуниця?
Полуниця тут до чого? Упс... здається знову озвучила свої думки вголос.
- До того, моя люба, - повчально пояснив дракон, - що так цілуватися смачніше. 
Дар мови знову покинув мене, тож кинула розгублений погляд на Кайєна, як заклик допомогти. Та той тільки наморщив лоба і скривив губи, так наче щось кисле з'їв.
- Віргіле, нам потрібна твоя допомога, - почала обережно.
- Цей слабак не здатен шампанське відкоркувати? - раптом оживився наш кото-дракон. - Так я це мигом.

Він почав нишпорити по кутках, напевно шукаючи те саме шампанське, яке собі вигадав. Кайєн закотив очі і зітхнув.
- Ні, Віргі, треба злетіти он туди, - і вказав рукою на місце ймовірної схованки.
Дракон ще якусь мить метушився, а потім схоже до нього дійшов сенс сказаного. Бо ж він круто розвернувся і величезними очиськами вп'явся в крижаного спадкоємця. 
- Скажи, що це у вас такі рольові ігри, а не ти втягнув нашу дівчинку в цю небезпечну справу!!!