Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
Кайєн
Нарешті в пустому коридорі почулися кроки. Прийшов раніше, тому як дурень чекаю вже більше двадцяти хвилин. Вальдес же прийшла хвилина в хвилину. Завжди любив в людях пунктуальність. Однак в її виконанні це бісить.
- Хм... Ти вже тут, - замість привітання кинуло мені дівчисько і діловито взялася за ручку старих перекошених дверей.
Це єдина можливість пробратися в підземелля академії і не натрапити на охорону. Чи то нікому в голову не приходило, що через старий погріб можна потрапити в серце замку, чи хтось навмисно приховав цей хід, залишалося тільки здогадуватися. Ми з Едріаном випадково знайшли його ще на першому курсі. Ну як випадково... Прискіпливо досліджували карти і креслення замку, щоб знайти таємні виходи. Нам обом потрібно було мати можливість вільно покидати академію. Крім декількох виходів, знайшли ще й додатковий вхід в підземелля. Ед першим помітив невідповідність між старим кресленням і сучасною картою хозблоку замку.
Спускалися мовчки. Спочатку в погріб, а потім через потаємні двері, заховані за шкафом з пильним непотрібом, потрапили на вузькі кам'яні сходи. Їх кінець губився глибоко в непроглядній темряві.
- Обережно, - хотів попередити дівчину про нерівну висоту деяких сходинок, але вона вже оступилася. Тож залишилося тільки ловити перелякану білявку в обійми.
- Вибач, - Тіара усунулась, як тільки віднайшла рівновагу. - Нам би світло не завадило.
Мовчки запалив світлячок. І чому відразу не подумав про це! Особисто я добре орієнтуюся тут і в темряві. Та Вальдес тут вперше.
- Довго ще йти? - дівчина перша порушила мовчанку. Повернувся до неї і помітив що вона трохи сутулиться, ніби від холоду.
- Замерзла?
- Та ні, я добре вдягнена, - вона розвела руки, ніби демонструючи свій наряд.
І дійсно, на ній були теплий світер під горло, куртка, тренувальні брюки та черевики на масивній підошві. Ну просто ідеальний прикид для ночі в підземеллі.
- Втомилася? - продовжив перебирати варіанти.
- Ні, - вона раптом поступила погляд в підлогу, - просто на мене давлять замкнені простори. Ще й думка про те, що ми хто зна, як глибоко під землею.
- Я знаю. Ми опустилися всього лише на п'ятнадцять метрів.
І для чого я це сказав. Здивований погляд дівчини питав про те ж саме.
- Ще трохи, скоро вийдемо до підземного залу, - я нахмурився і продовжив йти вперед.
Вона трохи помовчала, а потім несподівано позвала невпевненим голосом:
- Кайєне...
- Що?
- Ти ж часто буваєш в місті?
- Це так тепер прогули занять називаються? - відповів насмішливо і трохи різко. Про що відразу пошкодував. - Не мнися, кажи що треба.
- Мені треба в міський архів. Відділ забороненої магії.
Я встав як вкопаний, коли почув це. Тіара різкої зупинки не очікувала тож врізалась мені в спину. Це вже було... Пронеслася безглузда думка і губ чомусь торкнулася легка усмішка.
Але згадав про дивне прохання і нахмурився.
- Навіщо? - вклав в це питання просто таки батьківську суворість. Хоча в моєму випадку - дядькову. Бо ж батько ніколи не виховував нас.
- Доповідь на артефакторику.
- Вхід в бібліотеку забили дошками? - запитав дещо уїдливо.
- Ні, але там майже нічого немає про мою реліквію.
- А в зачиненому відділі архіву значить є?
- Помічник бібліотекаря сказав що так, ну і що в цей відділ загалом реально потрапити, - почала виправдовуватися дівчина.
- Язик би вирвати цьому твоєму помічнику! - не знаю чому розгнівався.
- Бібліотекаря, - обережно поправила, доки я свердлив її лютим поглядом, - не моєму.
- Та хоч чорта лисого! Тіаро, це протизаконно.
- Якщо попастися, то так... - вона безтурботно посміхнулася.
- Що в тебе за реліквія?
- Кинджал Бестіаріона. Але ти знаєш, не це саме цікаве, - поспіхом затараторила Вальдес. - У цих Бестіаріонів була ще й бібліотека! І знає що?
Я звісно ж знав, але вирішив почекати, що вона скаже. Тому лиш зімітував допитливе обличчя.
- В цій бібліотеці зібранні найрідкісніші знання з темної магії! Є підозра, що навіть сам цей кинджал - не справжня реліквія, а рукотворна. Уявляєш? - В сірих очах засвітився щирий ентузіазм. - Це ж саме те що ми шукаємо! Способи зробити неможливе!
- Я розумію до чого ти хилиш, - спокійно склав руки на грудях. - Бібліотека Бестіаріона дійсно могла б дати нам певні відповіді.
- Могла б? - Вальдес легко зрозуміла підтекст.
- Так. Але Бібліотека безслідно зникла. Як і останній з Бестіаріонів.
- Я про це теж читала, - дівчина нахмурила лоба, - але ж якщо припустити, що хтось використовує ці знання в наші дні... То значить вона десь є.
- Логічно, - намагався говорити якомога стриманіше, - саме тому останні декілька місяців я витратив на її пошуки.
- І? - надія все ще горіла в сірих, як ранкове небо, очах.
- Нічого. Мені не вдалося нічого знайти, - зізнаватися в поразці було неприємно. - І архів не допоміг. Ні тут, ні в столиці, я не знайшов нічого, за що можна було б зачепитися. Ні бібліотеки, ні її господаря.
- Он воно як...
Якщо дівчина і засмутилася, то виду не подала. Натомість скорчила задумливе обличчя і покрокувала вперед.
- Вальдес, ти ж дороги не знаєш! - кинувся вслід за нею. Занадто свіжими були в пам'яті спогади, як це бідове створіння заплутало в коридорах академії. Що буде, коли пустити її навмання в підземеллі, і думати не хотілося.
