Спалена корона - Ярослава Денін

-Ого, мені це сниться? - Проціджує крізь зуби хлопець. - Минуло одинадцять років навчання, а в нашого клоуняти з'явився характер? Хм ... теперь навіть цікаво що буде далі? Невже я дізнаюся, що ти вступила до якої елітної компанії і тепер стала мільйонеркою? - Хлопець хмикнув, зігнувся і взяв моє підборіддя між своїх пальців.

-Знаєш, так! - Різко випалюю наступну фразу і, в прямому сенсі слова, відкидаю руку хлопця від свого обличчя. - Мені багато компаній запропонувало роботу у них. Наприклад, компанія Сашкової сім'ї. А ще, щоб ти знав, я працюватиму в самому замку!

  Всю мою розповідь обличчя хлопця все більше кривилося від злоби, але на останній фразі все змінилося. Хитрий прищур очей, здивовано вигнуті брови і посмішка на пів обличчя. Нащо я то ляпнула ...

-Отже, - хлопець знов випрямив спину і вже впевнено стояв поруч з білявкою і ще ближче притягував її до себе, - робота у короля Льва ||? Та невже. Навіщо ти йому? Оцінки свої зі школи покажеш? Чи результати іспитів? І ким же ти будеш? Пральниця? Прибиральниця? Чи покоївка?

-На відміну від тебе у мене є всі шанси вступити до будь-якого університету Нествілу і Гормалю. У мене високі бали, якщо зрівнювати з твоїми 120 із 200! І до всього цього, у мене є те, чого у тебе не було ніколи і здається, вже не з'явиться. - Останню фразу я особливо солодко протягнула.

  Обличчя хлопця знову почорніло і з'явилася зла гримаса. Рука на талії дівчини досить сильно зжалася, від чого блакитні очки дівчини ледве не повилазили з орбіт. Телефон в іншій руці також постраждав — вимкнувся від довгого натиску на кнопки, а після, було видно, що самим кнопкам хана. Вони вдавлені в отвори і сумніваюся, що будуть далі працювати. Що ж, мені вдалося його розізлити, і знаєте що? Совість мене зовсім не мучить, я навіть рада! 

-І що ж це? - Вже ледве не луснувши від злоби питає Торієв.

  Я згинаюсь в його сторону так, як раніше це робив він, коли хотів познущатися і тицяю вказівним пальцем по своїй скроні.

-Мозок. - Шепочу йому я і розігнувшись назад підходжу ближче до друзів, беру Лізу за руку і виводжу нас втрьох на вулицю. 

  Спокійно видихаю, але прибираю акторську посмішку лише в машині Сашка. Всередині мене діється якась завірюха відчуттів. З одного боку — страх як приємно дати відсіч багаторічним знущанням на ім'я Макс Торієв. З іншого — чомусь відчуття сорому не виходить з мого серця. Хоча чому соромлюсь я? Я зробила максимально правильно!

-Ух, подруго, оце ти молодець! Я в шоці! Знаєш, коли він пішов у нашу сторону, я вже хотіла на нього наїхати щоб валив звідси куди подалі зі своєю блондою, але коли ти почала давати опір ...

-Так, мала, ти велика молодець! У мене досі шок від того, що Аїда, яка роками терпіла знущання Макса - вимовила йому все що думає! Очманіти!

-Я-я сама досі не знаю що мною керувало, але маю визнати ... мені сподобалось. Мені страшенно сподобалось!

-Я за тебе неймовірно рада, подруго! - Ліза взяла мої долоні у свої, повернувшись зі свого сидіння до мене. - Ти велика молодець! Сміливе моє золотце. - Дівчина нахилила до мого лобу свій поєднавши їх, не відриваючись від моїх долонь. - Я пишаюсь тобою! Всією душею.

-Ого, подруго, не часто ти така тактильна і емоційна ...

-Так! Все! Це все треба відсвяткувати! Зараз же їдемо у Центр! Пройдемося по магазинам, можливо в який-небудь бар, або кав'ярню. - Очі Лізи зразу засвітилися від однієї думки про відпочинок, а це підняло настрій і "вихідний" дух мені і Сашку. - Все! Сьогодні у нас - Шо-Пінг! - Проспівала по слогам дівчина і Корнієнко, щось зрозумівши, натиснув з усієї дурі на газ.

***

  Центр – насправді це столиця нашого королівства. Так, якщо так подумати ми тут і жили, але у нас більше як пригород, або навіть село. У нас майже нічого цікавого немає, тільки декілька шкіл і спортивних майданчиків. Чого не можна сказати про Центр. Тут є все для таких як ми зацікавлених абсолютно в усьому підлітків: кав'ярні, бари, клуби, супер-маркети, величезні ательє і багато чого іншого. Тут часто проходять ярмарки, на які ми приїжджаємо кожного разу з Лізою. Раніше ми каталися на автобусі, а зараз пересіли на Мерс Сашка. Маю зізнатися, так подорожувати центром цікавіше і комфортніше. Можна поїхати в будь-який куточок міста, до будь-якого магазину і за це не потрібно буде доплачувати! Ну, максимум потім за бензин.

  Місто зустріло нас веселими вогниками, людьми в маскарадних масках і гарно прикрашеною площею.

-Ого, так сьогодні якийсь бал-маскарад? - Роздивляючи людей у масках за вікном автівки спитала я.

-Здається що так ... - якось здивовано відповіла Ліза, а потім радісно продовжила, - хоча це нам навіть на руку! В магазинах з одягом зараз 100% багато консультантів готових допомогти! 

  Я вже вспіла зрадіти і заспокоїтися, але тут згадала ...

-Ой ...

-Що? Що ой?! - Перепугано питала подруга.

-Я цей ... у мене ж немає зараз грошей. Поки що роботи у мене немає, як і стипендії. Я ... тоді я просто з вами пройдусь за компанію. Як-не-як в Центр ми не часто вибираємось.

-От-от Аїдушка, і ми про то, - на секунду повернув голову до мене, а потім продовжував слідкувати за дорогою Сашко, - ми не часто зустрічаємося всі разом, а в Центр вибираємося ще більш рідко.

-І що ти пропонуєш, коханий? 

  Хлопець без зайвих слів дістав однією рукою з карману своїх джинсів гаманець і покрутив ним у повітрі.

-Сьогодні все за мій рахунок! Гуляємо дівчата!

-Господи, Сашко ти найкращий! - Я чмокнула його у щічку, щоб подруга не ревнувала і тоді на нього накинулась вже вона.

-Як же я тебе кохаю, сонечко. - Вона обняла його за шию і поцілувала в шию.

-Люба, ми все ще на дорозі, якщо ти не хочеш аби ми в аварію потрапили, то давай почекаємо поки я припаркуюсь? 

-Хах, добре, ловлю тебе на слові, Сашко!

  Хлопець паркується біля великого ательє з туповатою назвою «З Попелюшки – в принцесу».