Спалена корона - Ярослава Денін

  Сьогодні, індивідуальність кожної особи буде підкреслювати її маска.

  В той момент, поки я розглядала людей в залі і їхній зовнішній вигляд, подруга протягнула мені мою маску.

-Тримай, ми тут вже близько десяти хвилин, а про саме головне забули. – Лізка взяла мене за руку і потягнула кудись вбік. – Час це виправити!

***

  Коли ми переступили поріг туалету на першому поверсі, я зрозуміла чого хотіла подруга. Вона вже хоче щось змінити у моїй зовнішності.

-Ох, люба, я не думала що ми сьогодні потрапимо на справжній бал, так я б надягала щось більш гідне і можливо який-небудь мейк-ап нанесла б. А так подивись на мене! - Подруга розвела руки в сторони і широко розкрила очі. - Я виглядаю як опудало! 

  Лізка почала щось швидко шукати в своїй сумці, яку їй сьогодні придбав Сашко до того плаття зеленого. 

  На рандомну раковину вилетіло декілька пензлів для макіяжу пудра, тональна основа, туш і декілька нюдових помад різних відтінків. Подруга зразу схопила пензлик і почала творити. Їй знадобилось близько 10 бісових хвилин, аби закінчити зі своїм мейк-апом і звернути увагу на волосся. 

  Побивши декілька разів ні в чому не винну раковину, Ліза почала нарощеними чорними нігтями розчісувати своє бідненьке чорне волосся.

  Я в свою чергу вирішила зібрати бульку зі свого кучерявого волосся. Ну, а що? Має ж бути від нього якась користь? От хоча б об'єм мені створить на голові.

  Подруга дістала мені з сумки коричневу резинку і декілька невидимок. 

  Під кінець я випустила декілька вільних пасм волосся, аби звисало біля обличчя. Після того, як зачіска була готова, подруга взялась робити мені макіяж, але ми заздалегідь домовились, щоб ніяких яскравих кольорів! Лише нюдові відтінки і максимум пишні вії.

  Скажу чесно, результатом я навіть дуже задоволена.

  Не часто я бачу себе такою гарнюнею.

-І останній штрих! - Ліза натягнула мені на обличчя чорну маску, а вже після того як наділа свою білу на себе, повернула мене до дзеркала.

  Я виглядала казково!

  Так, ми все ще не вписувалися у стиль 18-ого сторіччя, але як мінімум тепер мали гідний вигляд.

  Моє помаранчеве, кучеряве волосся було зібране в об'ємний пучок на голові і тільки декілька пасм волосся вільно звисали на моє обличчя. Довгі, густі, чорні вії - прикрашали трохи підмальовані коричнево-бежевими повіками. Губи були нафарбовані помадою, трішки темнішим кольором ніж мій природній. На щічках легкий рум'янець, а у вухах середнього розміру сережки-кільця, які Ліза дістала з дна своєї сумочки. Чорна фатинова сукня, не була прикрита нічим, так як своє пальто я залишила людині біля стойки з верхнім одягом на вході. І на останок - чорні замшеві осінні чоботи.

  Так, образ далеко не ідеальних і не дуже вписується в атмосферу 18-ого сторіччя, яку створили інші громадяни Нествілу, але мені подобається. А це найголовніше!

  Ліза виглядала не менш казково ніж я. Її сукня до підлоги струменіла білим глянцем і навіть закривала собою взуття дівчини. В руках чорний клатч. Спитаєте, звідки вона взяла клатч? Вона зняла ремінець із тієї самої „бездонної“ сумки і тепер носе її як клатч. Чорне волосся, вона залишила вільно лежати на плечах єдине, що змінилось в її зачісці – заправлені передні пасма за вуха. Довгі золоті сережки, золотий ланцюжок з ,,серцем" і обручка, подарована Сашком ідеально вписувались до цієї сукні. Макіяж, як не дивно, в неї сьогодні не яскравий, окрім очей, на яких вона зробила чорний акцент. Губи нафарбовані тією ж помадою, що і мої, а щічки прикрашав персиковий рум'янець.

  Не дівчина, а мрія!

-Господи, Лізо...ти б могла стати конкуренткою самій королеві! - Не втримала емоцій я.

-Хах, ой, та ну тебе! Ти сьогодні виглядаєш в рази ліпше за мене! Тим паче, що король тепер не хоче ні з ким близько спілкуватись. Він всім відповідає, що в нього є кохана і діти, тож...

-Стій-но, у короля ще є дитина окрім зниклої принцеси?

-Так, в нього син. Від королеви Матільди. Ти гадаєш чому вона тоді закатила істерику, коли повернулася? Вона хотіла щоб її синочок жив поряд із батьком у головному замку Нествілу. Про те відмовив король чи погодився історія замовчує, але щось мені підказує, що сьогодні цей принц також тут буде. Як і інші персони, які претендують на трон сусідніх королівств. - Подруга з натяком ткнула мене ліктем .

-Ой, досить вже! Я сюди прийшла не для того, щоб шукати нареченого! Май совість, мені всього лише 17! Я не хочу так рано заміж!

-От і правильно, подруго! Але на наше з Сашком весілля ти прийдеш! І навіть не думай відмовити! Пообіцяй мені!

-Хах, та обіцяю я! Я ж люблю вас.

-От і добре, тоді пішли до Сашка. Він мабуть вже нудьгує без нас.

***